«The Highest Devotee—Gurudev» (на английском языке, с переводом на русский и украинский). Шрила Б. С. Госвами Махарадж. 30 декабря 2012 года. Гупта Говардхан

скачать (формат MP3, 0.00P)

Śrīla Bhakti Sudhīr Goswа̄mī Mahа̄rа̄j

The Highest Devotee—Gurudev

(From: http://mahamandala.com/en/audios/299)

30 December 2012,
Gupta Govardhan


The Śrīmad Bhāgavatam is the, as Prabhupād called, Kṛṣṇa Book, it’s the Book of Kṛṣṇa, it’s the Book of Kṛṣṇa conception. This is the Book, understanding which we will know, who is Kṛṣṇa, what is Kṛṣṇa, and how to properly approach Kṛṣṇa. In the beginning, so, in that book it says,

dharmaḥ projjhita-kaitavo ’tra paramo nirmatsarāṇāṁ satāṁ
vedyaṁ vāstavam atra vastu śivadaṁ tāpa-trayonmūlanam
śrīmad-bhāgavate mahā-muni-kṛte kiṁ vā parair īśvaraḥ
sadyo hṛdy avarudhyate ’tra kṛtibhiḥ śuśrūṣubhis tat-kṣaṇāt[1]


Non-enviousness of the Devotee
is the Only Way to Properly Approach Kṛṣṇa


Nirmatsarāṇāṁ satāṁ, the satāṁ here means the “devotees”. As we’re told, Śrīla Saraswatī Ṭhākur explains in The Harmonist, he referred back to the Sajjana Toṣaṇī of Bhakti Vinod Ṭhākur. We can break it on: sat-jan means, who are they? Sat means the Supreme Absolute Truth, which is not Kṛṣṇa alone, means Rādhā and Kṛṣṇa together, and Their Divine Pastimes, and loving exchange. The sajjan are those who belong to Them, heart and soul, who’re wholly giving over, they know no other existence, their very life is an offering in service to Kṛṣṇa, particularly Rādhā-dāsyam, the service of the Holy Lotus Feet of Śrīmati Rādhārāṇī, which in his Bhaktivinoda-viraha-daśakam, Śrīla Guru Mahārāj reveals, “This is Bhakti Vinod Ṭhākur’s gift to the world, this is the substance of Kṛṣṇa consciousness, Kṛṣṇa consciousness movement.” What is that movement? It’s moving in the service plane, sevā mayo ’yaṁ loka, the world we’re aspired to is a world full of service, sevā, dedication. At present we’re in a world of exploitation. We’re told, suffering from a heart disease, hṛd-rogam. So, the sajjan, Saraswatī Ṭhākur says, “Trying to please those who are Kṛṣṇa’s own, who belong to Kṛṣṇa…”, and we’re told that is a devotional approach and that’s better than so called trying to please Kṛṣṇa directly. We have to recognize, as Śrīla Guru Mahārāj says, “Jīva, is an impoverished śakti, no wealth of her own to offer.”


But he gave some hope, when he said, “Just as a girl if she marries a prince, whoever she is—and we see it even in the modern world, some girl marries a prince—she becomes a princess.” By dint of that connection, by dint of jīvas connection with devotees of Kṛṣṇa, she gets a position. And what we could say was in a seed, innate wealth becomes expressed in divine loving service. So, the Sajjana Toṣaṇī means to please them.


Saraswatī Ṭhākur also told, “Vaiṣṇavī pratiṣṭhā, tāte koro niṣṭhā.[2] We’re not concerned with the opinions of the people in this world. Said, “But what we are concerned with? What the Vaiṣṇavas think?” Therefore, when the Vaiṣṇava say, “How are you?”, the answer is, “As you keep me. How am I conceived by you, that’s my position.” Śrīla Prabhupād used to always sign his letters, “Your ever well-wisher, A.C. Bhaktivedanta Swāmī.” Your ever well-wisher. Means, “Under all circumstances, I am wishing well for you. You’ll find yourself in many different circumstances in this life, I am always your well-wisher. Whatever I will tell you, will be for your benefit, what is ultimately beneficial for you.” That is Guru, that is the friend, that is the devotees, they are our ever well-wishers. They want to bring us in connection with the lotus feet of Kṛṣṇa through divine service.


So, the Bhāgavatam, the Kṛṣṇa Book, the book of Kṛṣṇa, says in the beginning, “If you would have properly conceived Kṛṣṇa, you cannot be envious of His devotee. And Guru Mahārāj says, this is the real test, because in our finer moments we can think, “Alright, Kṛṣṇa is the Supreme Absolute Truth, “bhoktāraṁ yajña-tapasāṁ sarva-loka-maheśvaram,”[3] He owns, controls everything, not a blade of grass moves without the will of God, everything is meant for His enjoyment. Okay, I get it. He is the Supreme, He is the Infinite, we’re the infinitesimal complementary aspects of the Infinite.” When the man said to Saraswatī Ṭhākur, “Then what is our position?” And he said, “You have no position.” “Not even…” “Nothing.” But “suhṛdaṁ sarva-bhūtānāṁ, that person who owns everything, is controlling everything, behind every event, is your dearmost friend. So, at least this we could understand. But Guru Mahārāj said, “The real test will be though is toward the devotee.” How do we see the devotee, how do we feel about the devotee? So, it says, nirmatsarāṇāṁ satāṁ, non-eviousness, that’s the negative way of expressing, not to be envious of the devotee, positive side is to appreciate the devotee, not only be non-envious. What would be a positive aspect is appreciation. To express appreciation for them.


So, where do these ideas come from? Just someone made it up, along the way? Kṛṣṇa. He should know, He’s saying in different places,

ye me bhakta-janāḥ pārtha
na me bhaktāś cha te janāḥ
mad-bhaktānāṁ cha ye bhaktās
te me bhakta-tamā matāḥ[4]


Where He is telling Arjuna, it says in Ādi Purāṇa, Kṛṣṇa’s saying, “Those who are apparently My devotees, and say they are devotees of Kṛṣṇa, directly My devotees, those are not My real devotees.” Saraswatī Ṭhākur, when he was in South India, inevitably in some town, they would meet with the leaders of that town who were inviting and making so many arrangements for the programs. And some man would be introduced as a great devotee of Kṛṣṇa. “Here is Mr. So and So, he is a great devotee of Kṛṣṇa.” And Saraswatī Ṭhākur says, “And under whose guidance is he preceding?” And one of them says, “Oh, no one, directly. Not like that.” Directly devotee of Kṛṣṇa. And at the time, Saraswatī Ṭhākur being a gentleman, Prabhupād used to always say, “Vaiṣṇava is a perfect gentleman.” He said, “Oh, acha.” But later he would tell his disciples, “He has no devotion.” Who has been introduced as being a great devotee, has no devotion. Why? Under whose guidance are we preceding? This comes from Kṛṣṇa, he’s saying, “Those who say they are My devotees, and they are directly My devotees, those are not My real devotees. But those who are devotees of My devotee, they are My real devotees.” That’s the secret, according to Kṛṣṇa.


Without Śrīmati Rādhārāṇī, as Guru Mahārāj said, “Kṛṣṇa is half māyāvād, without Rādhārāṇī. Kṛṣṇa is Bramha, not very attractive. As Śuk and Śari, when the two parrots were singing and the male say, “Oh, Kṛṣṇa is jagan-mohan, so beautiful, bewildering everyone in the Universe with His beauty.” And Śari, female parrot’s saying, “Yes, but He only has that type of full true beauty in the association of Rādhārāṇī.” “But Kṛṣṇa is Madan-mohan, He is so beautiful, He is bewildering Cupid.” “Yes, but with Rādhārāṇī, otherwise He is bewildered by Cupid toward Rādhārāṇī.” So, what is Her position?


When it says, “Not envious of the devotee”, that’s a general thing, [but] what devotee? We will say, “Oh, any devotee.” Alright, but then we hear from Rūpa Goswāmī, “There are different gradations of devotees.” Third class, second class, first class. And then what about the supreme devotee? How can you be a devotee of Kṛṣṇa if you do not appreciate the Supreme Devotee of Kṛṣṇa? And do not give recognition, glorification to Her. So, Viśvanāth Chakravartī tells us,

sākṣād-dharitvena samasta-śāstrair
uktas tathā bhāvyata eva sadbhi
kintu prabhor yaḥ priya eva tasya
vande guroḥ śrī-charaṇāravindam[5]


“If You Love Me, Love My Dog”


In the beginning of Guru conception, saying, directly Kṛṣṇa, but it says, “kintu prabhor priya, but if we look more with greater scrutiny, examine more closely, more carefully, look more deeply, we’ll see a shift takes place. That the Guru conception shifts from Kṛṣṇa to Kṛṣṇa’s potency, the devotee of Kṛṣṇa, and the greatest devotee of Kṛṣṇa, Śrīmati Rādhārāṇī. We see Guru as Rādhārāṇī’s delegation.


So, when Śiva and His consort Pārvatī, one day she asked him a question, Śiva is her Lord, and she’s saying, what is the highest type of worship, and Śiva answered by saying, “ārādhanānāṁ sarveṣāṁ.” Of all types of ārādhanaṁ, worship, Viṣṇu ārādhanaṁ is param, is the highest, it’s the best, and she is thinking, it gave a little pain in her heart, she’s saying, “But you’re my Lord, I’m worshiping you, you’re telling me the higher worship is the worship of Viṣṇu”, and he says, “Tasmāt parataraṁ devi,[6] devi, my dear devi, but “tadīyānāṁ samarchanam.” Higher though than that worship is that is more dear to Kṛṣṇa, who Kṛṣṇa loves, that’s higher type. And Prabhupād, Guru Mahārāj, Saraswatī Ṭhākur, they all use this one example, “If you love me, love my dog.” It means, if you really have love and affection for me, then the things that are dear to me, you’ll also find dear. But if you are professing so much love and affection, but what is dear to me, you’re dismissing or abusing, then what kind of love is that? It’s not real. Same thing with Kṛṣṇa, and the real test as Guru Mahārāj said, “How much love and affection you have for the devotee?” And he says in the voice of Kṛṣṇa, “I am more or less an abstract thing.” We find it so difficult to achieve the Personality of Godhead. To get our heads around that. The personality of Godhead, the Supreme Personality of Godhead.


But Guru, Kṛṣṇa’s devotee, and Gurudev, as Guru Mahārāj said, the King of the sādhus, Mahārāj told,

‘sādhu-saṅga’, ‘sādhu-saṅga’sarva-śāstre kaya
lava-mātra sādhu-saṅge sarva-siddhi haya[7]

But the king of the sādhus is Guru. So, and he is someone we can deal with, interact with. Guru Mahārāj says, “Kṛṣṇa’s dealing with so many. But Guru is dealing with me, Gurudev is dealing with me personally.” And it’s mentioned [that] it’s out of the inconceivable kindness and mercy that Kṛṣṇa comes before us as Guru—the best of the devotees. Mukunda-preṣṭha, who is most dear to Kṛṣṇa, is there we are to give our attention. So, we’re taking Guru as Rādhārāṇī’s delegation. So, this principle is a signifier of the progressive devotional position to understand the position of the devotee and the worship of the devotee.


Kaviāj Goswāmī’s example, his relative brother-in-law, he is worshipping the Deity, the devotee comes [and] in the name of worshipping the Deity, he neglects the devotee. And Kavirāj Goswāmī is chastising him, he said, “Really, what you should have done, is that with the permission of the Deity, worship the devotee.” That will please Kṛṣṇa, “mad-bhakta-pūjābhyadhikā sarva-bhūteṣu man-matiḥ,”[8] “The worship of My devotee takes precedence of Myself.” Kṛṣṇa tells this to Uddhava, in his parting instructions, before He leaves the world. Mad-bhakta, My devotee, pūjābhyadhikā, you worship the devotee first, then Me. And in another place, “tasmai deyaṁ tato grāhyaṁ sa cha pūjyo yathā hy aham,”[9] “Whatever applies to Me, applies to My devotees, without hesitation.”


So, when we, and we’re here to try to worship the devotee of the Lord. His Divine Grace, Śrīla Bhakti Sundar Govinda Dev-Goswāmī Mahārāj, who why is he so exalted amongst all the devotees and revered and praised as Guru Mahārāj wrote in his śloka, “Not only did he fulfill every desire of Śrīla Guru Mahārāj, including taking the post of the Āchārya of Śrī Chaitanya Sāraswat Maṭh, but “guru-gaṇair āśīṣa-saṁbhūṣitaṁ,”[10] all the other godbrothers of Śrīla Guru Mahārāj, who are in the Guru-varga, the Guru section, they also gave their blessings to him, because of his extraordinary sevā, exclusive service to the lotus feet of Śrīla Guru Mahārāj and using every drop of blood and his energy, and his intelligence to do that sevā.


So, he had their blessings too, including Śrīla Swāmī Mahārāj Prabhupād saying, when invited Gurudev and Guru Mahārāj to Māyāpur for the inauguration of the Sri Chaitanya Chandrodaya Mandir and he said, “Śrīla Śrīdhar Mahārāj I accept as my śikṣā-guru, and Govinda Mahārāj is like my affectionate son.” So, the godbrothers saw, that sometimes things that they’re unable to do with their resources, their experience, their men, their money and all that. That type of sevā, Śrīla Govinda Mahārāj could do for Śrīla Guru Mahārāj by using his intelligence. He did not have all of their resources, he had the finer intelligence. How fine? He always knows the inner aspect of something. That’s not visible to everyone else. Sometimes Guru Mahārāj would say, “We’re devotees of the invisible.” Doesn’t mean it cannot be seen, it’s not seen by everybody. But those whose vision is higher and deeper. That [are] just some examples and if you don’t know all the players that’s ok.


Once, a famous Goswāmī Mahārāj of Gauḍīya Maṭh; there is a picture of Saraswatī Ṭhākur with the governor of the West Bengal, and this Goswāmī Mahārāj arranges, and Saraswatī Ṭhākur has a garland, the governor of Bengal has a garland, but Goswāmī Mahārāj doesn’t have a garland. But it is the famous picture. And Govinda Mahārāj is just a young boy and he told him, “I know why you don’t have a garland.” And Goswāmī Mahārāj said, “What?” “I know why in this picture you’re not wearing a garland, when you should be, cause the system is to give all the dignitary persons, but you’re not.” “Why? Guru Mahārāj, Saraswatī [Ṭhākur] he has his garland, the governor has a garland, everything’s fine.” “No, no, you should also have a garland, but the reason is because, who is bringing the garlands, that man was late, and you there were only two, so, you gave your garland to the governor of Bengal, and that’s why you’re without a garland.” And Goswāmī Mahārāj said, “You have crossed Viśvanāth Chakravartī Ṭhākur.” Meaning Viśvanāth’s specialty is this deep level interpretation of very seemingly insignificant things in Kṛṣṇa-līlā.” So, that’s a very high compliment, “You have crossed Viśvanāth.”


And he told another time, that Goswāmī Mahārāj, sometimes godbrothers have some differences, so, he is speaking in some assembly, but Guru Mahārāj was speaking sarcastically about another Mahārāj, but not everyone can understand that, but that Mahārāj, who knows that what he’s saying is sarcastic, he is looking at Govinda Mahārāj, because he wants to see, does he understand the sarcasm, and of course Gurudev did. So, always, he has some extraordinary ability.


And his sense of humour, you can’t think of Govinda Mahārāj, without sense of humour. Some funny things, but they teach you spiritual principles, it’s funny, but there is a spiritual principle within the humour, so Prabhupād said of him, “You’re transcendental humourist.” Cause you know how to make something funny. Like people don’t want to hear philosophy, but [if] you tell something funny there is underline spiritual principle there. But I remember in London him preparing to leave, going a World Tour somewhere, and he was reflecting back to his childhood in Bamunpar. And we should understand that’s the modern way, they say the name of this town, but really it means Brāhmaṇpur, city of brāhmaṇs, everyone there is a brāhmaṇ historically. That’s where he was born. So, he is brāhmaṇ by birth, to the extreme, but sort of like, not asserting his brāhmiṇical tendencies all the time, suppressing them a little bit.


“Do You Want to Follow Your Own Mind?”


But anyway, he said, he was very happy there. Most people will say about their spiritual path, they’ll describe how they were suffering in a world and couldn’t live another day, and this happen and that, and horrible, and that brings them to Kṛṣṇa consciousness. “Сhatur-vidhā bhajante māṁ janāḥ su-kṛtino ’rjuna,”[11] Kṛṣṇa tells that to Arjuna, “Four types of people, economically distressed, just distressed, curious, four types sukṛti, will take shelter.” But Gurudev he doesn’t say that. He said, “I was very happy, living in the village life, I loved everyone, they loved me,” he said, “I loved the animals, the cows, they also loved me, even the riksha-wallahs loved me,” and we know they don’t like anybody. Then this man came, preaching on behalf of Guru Mahārāj and Śrī Chaitanya Sāraswat Maṭh [and] said, “Your mother is nothing, your father is nothing, this world is nothing, you have to give it up, we all will have to die, you’ll have to leave here.” [Gurudev] said, “Talking this nonsense!” What is that nonsense? Spiritual philosophy. And he said, “But that struck my heart, and I thought, “Even as happy as I am in my village life, what he’s saying I can’t deny, that it’s not true, and it effected me.”

It went into his heart, so then, in classic style, that man could see, “Oh, this boy is effected by what I am saying, maybe I should take him back to the Maṭh.” And Gurudev, in his classic way said, “I’ll go, but we have to go tomorrow, immediately.” So man said, “Alright.” They end swimming in the Ganga, to cross the Ganga, go to the Maṭh, and they got to the Maṭh, and that’s when Guru Mahārāj meets them and he said, Guru Mahārāj said to him about spiritual life, “Are you ready to listen to me and not your own mind?” Sounds very simple, and Gurudev, who was very honest, he said, “I was seventeen, what did I know?” I said, “Yes.” He said, “I didn’t know how difficult that could be.” So, I said, “Yes, I am ready to listen to you, and follow everything you say, and not my mind.”


That’s what is Bhagavad-gītā, Kṛṣṇa says, “Arjuna, [do] you want to follow your mind or listen to Me? If you gonna follow your own mind, we don’t even need to have a discussion, but if you’re ready to give up or try to fight that uncontrollable mind, then I can help you.” And Arjuna says, “śiṣyas te ’haṁ śādhi māṁ tvāṁ prapannam,”[12] “Now I want to be Your disciple, please, instruct me, tell me what to do.” And Guru Mahārāj said, “How long you will stay?” And Gurudev was offended, “If I say, that’s forever,” but Guru Mahārāj is testing him, “How long?” “No, if I joined it’s forever. Forever I am yours.” That’s tat tvam asi, the mantra.


But his family didn’t like this idea, sometimes Guru Mahārāj says, “What do we learn from Prahlad Mahārāj,” one of the things, but one of them, “What we learn from the pastimes of Prahlad Mahārāj? That if you are gonna dedicate yourself to Kṛṣṇa consciousness, prepare yourself for life of trouble, that your family is going to object.” His mother showed up with so many people from the village to try and take him back. Because Gurudev had this complex relationship with his mother, we can say. So, she came with the whole village, they wanna take him back. And in India the windows are old, they have metal bars on the window, and Gurudev’s holding on to the bars, and they are trying to take him. And one man who was Vedānta Paṇḍit, he came and said, “Don’t force the boy, this is not good.” And then they brought it to case of Guru Mahārāj, and he said, “If he wants to go, he can go. But let him decide that.” And the old wise man said, “Don’t force him. That’s not the right way.” And so of course he stayed.


And what his mother was unhappy about is before Gurudev was born, near to where they live there is another town, called Jhamalpur, where they have the Burorāj Śiva Deity, and she prayed to Śiva for a son, and she got some inspiration from Śiva, “Alright, son, you’ll have the son, but when he’s seventeen he will take sannyās, give up the world.” But it’s one of kind of like a degraded custom in Bengal, so-called Śiva-sannyās. So, she’s thinking [that he will take] Śiva-sannyās and what Śiva-sannyās is? It’s a bogus custom in modern day of Bengal, when boys take sannyās for a week or month. So, she is thinking, “Oh, okay. So, when he is seventeen, that’s what he’ll do,” not that he’ll go permanently give up the world and go to Guru Mahārāj and Chaitanya Sāraswat Maṭh.


And Guru Mahārāj said in discussing this, “And I’m thinking when Śiva agreed to give a son, maybe he’s sent one of his own man, a pārṣada, his associate. Because I see in him some mystic power—siddhi, mystic power and different evidence of that, and his special affinity for Śiva.” Is that Guru Mahārāj was suffering from heart disease and other conditions. And Śrīla Govinda Mahārāj, Śrīla Gurudev, he only lives for Guru Mahārāj, he has no other reason to live, so, he’s always thinking of Guru Mahārāj, the service of Guru Mahārāj, and it’s pain in his heart to see Guru Mahārāj suffering his physical condition.

So, he is bathing and praying to Śiva to reveal to him some medicine for Guru Mahārāj. He’s just praying honestly, and he hears like a mantram inside: ‘Kali phos’. And up to that point he said, he has not heard this word, and he went around asking, “Is there some medicine called Kali phos?” “Oh, yes, homeopathic, they have something like that.” Then he goes and gets this medicine. And he gives this medicine, and it saves Guru Mahārāj’s life, it’s a perfect medicine for Guru Mahārāj. And if you hear the lectures of Guru Mahārāj speaking, you hear most often, Rāma Didi, Guru Mahārāj’s sister, comes in the middle of the talk and you hear, “Phos.” She would extend her hand with this little shot with some Kali phos in it, Guru Mahārāj drinks it, but that saved him, his life, he attributed that to Gurudev’s sincerity and some sort of mystic power that he has.


Another godbrother Keśava Mahārāj said, called him, satya-bhāk, that whatever he will say, it will come true. If he says something, it must come true. And so many devotees, his disciples, followers and friends have some example like that. If something, maybe a little enigmatically or mysteriously, that Śrīla Gurudev said, that mysteriously came true. Always the emissary of Śrīla Guru Mahārāj, eager to do any service for the Maṭh, he would go to villages for festivals to collect rice, the local will give something, and it’s for Girirāj, for the Deity, for Kṛṣṇa.

But village boys can be very naughty. Sometimes they see devotees coming and he went to one village and the village boys came and said, “You’ll get nothing here, you’re wasting your time, go back to where you came from.” But this will tell you, who Gurudev is, Gurudev turn to them and said, “I will leave with the bullock cart, full of rice.” He doesn’t know anything, he’s just entered there, they said, “You’ll get nothing,” he said, “I’m gonna leave here with the truck load of rice. You wait and see.” Then he goes preaching.


And they’re thinking, because they know, the man who is in charge of this village, he is a miser, if you’ll go to him, he will give you like a hundred grams of rice. And then at the end of the day, Govinda Mahārāj leaving with his party, big bullock cart, like truckload of rice, and they are, “What?!” And they go to that man, who is the miser head of the village, they go, “Why? What are you doing? You won’t give us anything, and you give him do much!” And he said, “Oh, you don’t know, he gave me so much love and affection, he filled my heart with super natural joy, I would give him more, if he’d asked for it, but that’s all he asked for.” And Gurudev with his head [up], leaving the village, sevā to Guru Mahārāj, and the Maṭh, and the Deities.


So, he had a full recognition of Śrīla Guru Mahārāj. Guru Mahārāj told me in final times, “In many ways he’s more qualified than even myself.” And because Guru Mahārāj was in the center of everything, and Govinda Mahārāj was always in the background, doing the sevā, he said to me, but to everyone, “If you’ll become more deeply acquainted with him, you’ll find very deep Kṛṣṇa conscious substance with him.” He’s always in the background, arranging the sevā of Guru Mahārāj, the Deities and the Maṭh, so much so, that some devotees are unaware of that.


When he went to Māyāpur once, the Prabhupād servitors said, “Prabhupād’s resting right now, you have to wait.” And Gurudev said, “I felt like Bramha visiting Kṛṣṇa in Dvārakā.” Where the famous Brahma goes to see Kṛṣṇa in Dvārakā, what are we told? The secretary of Kṛṣṇa comes out and says, “Kṛṣṇa is busy right now, so, you have to wait, and Kṛṣṇa wants to know also, which Brahma are you?” He says, “Which Brahma? I am four-headed Brahma, I am the creator of the Universe.” “Oh, okay.” And he goes back. Then later, when Brahma’s seeing Kṛṣṇa, Kṛṣṇa say, “Oh, Brahma, I could not receive you before.” And Brahma say, “I have one question. Before we talk, the secretary said, “Which Brahma?” Are there other Brahmas, besides me?” And Kṛṣṇa summons all the Brahmas from the innumerable Universes, eight-heads, sixteen, thirty-two, sixty-four, a gig of heads. All the Brahmas come, and that Brahma, our Brahma, with four heads, said, “I felt like a little insect in the presence of so many elephants.” So, Gurudev said, always praising, “So, I went to Māyāpur, and they told me to wait,” and these big GBC members are going, he said, “I felt like Brahma visiting Kṛṣṇa in Dvārakā.” But when Prabhupād awoke and saw him waiting he chastised the devotees for making him wait, he said, “If he comes, always bring him to me.”


Famous Opening of the Chandrodaya Mandir in Māyāpur


And at that famous opening of the Chandrodaya Mandir in Māyāpur, Guru Mahārāj was not feeling so well that day, but he spoke something very beautifully, and Gurudev, Śrīla Govinda Mahārāj, was not expecting to speak, thinking, “Guru Mahārāj is invited, he’ll speak, Swāmī Mahārāj Prabhupād will speak,” but when Prabhupād asked him to speak and they said, “Yes,” he didn’t know what he was going to say, and he got some inspiration in his heart, and he quoted this famous śloka of Raghupati Upādhyāya, he’s meeting with Mahāprabhu,


kaṁ prati kathayitum īśe
samprati ko vā pratītim āyātu
gopa-vadhūṭī-viṭaṁ brahma[13]

When he quoted this śloka, and before begin his explanation, Guru Mahārāj said, Kṛṣṇadās Bābāji Mahārāj was there on the side, and as soon as he heard, kaṁ prati kathayitum, because he knows what this śloka mean, Kṛṣṇadās Kavirāj Bābāji went, “Hare Kṛṣṇa!” This is too perfect, this is unbelievably perfect thing, who could think to say this, at this time, and he had told Guru Mahārāj before, “This Gaurendu Brahmachāri, you mark him, he is more than many mystic yogis in one. He is very special.” So, Bābāji Mahārāj was a big fan of Gurudev from the very beginning, he’s telling Guru Mahārāj, “This is the one.”


So, when Gurudev began his explanation, it’s Raghupati Upādhyāya telling Mahāraprabhu, when Mahāprabhu wants to know, what’s like the highest thing to understand, he says, “Who can I tell and who would believe me?” That’s the beginning of his explanation, who can I tell this to, and if I could find somebody, who was really qualified to hear it, would they believe me, and he’s saying, that the Supreme Reality, Kṛṣṇa, what is he doing, he is hunting the gopī-girls in Vṛndāvan, who is qualified to hear this? And if you can find somebody, would they believe it? But Guru Mahārāj says, the hint is [that]: know that You’re here, Mahāprabhu, the world will hear about Kṛṣṇa conception, You’ll qualify everyone with Your mahā-vadānyāya, merciful divine distribution, divine dispensation giving everyone entrance into this, and they’ll believe it.

But what Gurudev did, if you want a living interpretation, he took this śloka and applied it to Śrīla Prabhupād, Śrīla Bhaktivedanta Swāmī Prabhupād, saying, “Who can I tell, who will believe me [that] when I was seventeen, I sat in his kitchen, as a young brahmachāri, and we would eat breakfast together.” And Prabhupād would say to him… Prabhupād’s breakfast is like purīs and sabji, that’s a Prabhupād’s breakfast, alu dam, and some hot purīs. And he would say to Gurudev, “Gaurendu, have some purīs and sabji.” And Śrīla Govinda Mahārāj would say, “No, I will take muri,” which is puffed rice, that’s what he would eat from his village days, and Prabhupād would say, “That muri is cheating the stomach, that’s not real food.”


So, he’s saying, that, “We sat there and just had this loving exchange, he loved me like his son, and that person spread Kṛṣṇa consciousness all over the world! Who can I tell and who would believe me?” So, to have that sort of command, that sort of things that just springs out of his heart, [it] gives us a hint.

As I told, we hear the kokils, they’ve returned here in the tree. In Nabadwīp we were listening [to] the kokils: one is singing, the other is singing, Gurudev is saying, “Oh, they are competing for the affection of the female,” and he said, “I remember that sound from my village days.” Нe said, “We had no watch, we had no clock. We told what time it is by looking at the sky, the stars and the sound of the birds. There is the rooster, but the other birds can tell you time of year, season, many things. That’s how we understood things.” So, he is thinking like that. That’s the world we see in here before our eyes, but it’s bringing some divine remembrance of him, within him.


He said, Rūpa Goswāmī, in his maybe Stava-mālā, Padhyāvali, one of his śloka collection, he’s saying [that] Rādhārāṇī is hearing the sound of kokil, which we’re generally told as something very sweet, liquid sweetness, reminiscent of the liquid sweetness of the voice of Kṛṣṇa. So, we think it should make all the devotees happy, but She is not happy, and rather, what is She doing? She’s going, “Jaimini, Jaimini.” She is chanting the Name of Jaimini Ṛṣi, why? This is peculiar and bewildering, the sweet sound of kokil is coming and She is praying for protection, why? That is their custom, that if there is thunder and lightning, if you take the name of Jaimini Ṛṣi you won’t be strike by a thunderbolt. But there is no thunder, it’s not raining, there is no thunder and lightning, why is She taking the name of Jaimini? He said, because, the sweet sound of the kokil, which [is] the reminiscent of the voice of Kṛṣṇa, in separation it’s striking Her heart like a thunderbolt.


Love Conceals All the Defects


So, this gives us a hint of ecstatic emotional interior of Śrīla Gurudev, but he is concealing that position, he is mercifully, affectionately dealing with his friends, telling to one of them, “To err is human, and he is very human.” Another man called him on the phone, what was that man’s name from Venezuela? Śrīnivās. Doesn’t speak a word of English, he called Gurudev on the phone talked to him for ten minutes in Spanish, and Gurudev’s going like, “Yes, Prabhu. Kṛṣṇa bless you.” And that man is ecstatic and happy, and Gurudev says, “Heart to heart transaction. I don’t know what he is saying, but we’re connecting, our hearts are connecting and I’m happy and he is happy.” And always doing that, that was his, we see it like personification of love and affection. Love can conceal all of our defects, that’s the beauty of love, they like to “photoshop” away all of the defects. Love is the ultimate “Photoshop” of the heart and fault. All our faults, love doesn’t see them.


Padmalochan, we’re told the lady, her child is blind and what is she named a child? Padmalochan, means ‘lotus eyes’, and everyone thinks she is crazy, “Lady, your child is blind.” “No, he has such a beautiful lotus eyes, don’t you see how beautiful his eyes are? Oh, he can’t see with those eyes, but they are so beautiful.” So, love conceals all deficiency, all the defects. Gurudev, that’s what he personified. He has such a deep level of Kṛṣṇa consciousness inside of him, he is not here to make a show, to make people think, how deep he is, he is this type of Vaiṣṇava—never, that is his own matter. Dealing with everyone else in this plane, with love and affection, compensating all their deficiencies.


One of the last things that he said, thematically, he said, “Everyone has some faults, big or small, that is not a question, whether someone has a big faults, someone has a small fault, that is not a question. But someone who has devotional spirit fully, that we recognize and must respect.” And that’s what others, the godbrothers of Guru Mahārāj saw in him, everyone saw in him, that they could not deny, this pure devotion. So, when Guru Mahārāj wanted him to take the position of the Āchārya of the Maṭh, Gurudev said, “I am your goat.” And we could say, in Bengal you don’t want to be somebody’s goat, because goats means they go to the slaughter. And he’d told to Guru Mahārāj, “I am goat. If it makes you happy to cut off my tail, you can do that. Or if you want to slit my throat, whatever you want to do, I belong to you.” That Jīva Goswāmī says is a surrender. Like when someone buys an animal, and they take it away. That’s how he offered himself to Guru Mahārāj, unconditionally. Not, well, up to this point, or that point, or no, unconditional surrender. Giving yourself over.

We can talk about it, we can praise him for that, but we don’t say, we have that ever, but he has that, that’s why, one of the reasons, one of the thousands of reasons, that he is our worshipable Gurudev and why Śrīla Guru Mahārāj had full faith and confidence in his representation of Rūpānuga-line. And even in the praṇām-mantra, one of Gurudev’s favourite lines there is about the tanum and Bhakti Sundar, the sundar tanum, means beautiful form, that he also looks beautiful, but Gurudev would say, “And looking very nice.” About himself. “And looking very nice.” That was in the verse too, cause someone would say, “Enriched with devotional qualities...” Yes-yes, all of these things, and Gurudev would say, “And looking very nice.” [Laughing.] As Puṇḍarīk Vidyānidhi appreciated his own devotional beauty.

Captured by Nalina Sundari Devi Dasi
Edited by Kamala Devi Dasi



Ш́рӣла Бхакти Судхӣр Госва̄мӣ Маха̄ра̄дж

Высочайший преданный — Гурудев

(Оригинал: http://mahamandala.com/en/audios/299)

30 декабря 2012 года
Гупта Говардхан


Как говорил Прабхупада, «Шримад‑Бхагаватам» — это книга Кришны, книга концепции Кришны. Это книга, из которой мы узнаем, кто такой Кришна, что Он Собой представляет, и как достичь Его. В начале этой книги говорится следующее:

дхармах̣ проджджхита-каитаво ’тра парамо нирматсара̄н̣а̄м̇ сата̄м̇
ведйам̇ ва̄ставам атра васту ш́ивадам̇ та̄па-трайонмӯланам
ш́рӣмад-бха̄гавате маха̄-муни-кр̣те ким̇ ва̄ параир ӣш́варах̣
садйо хр̣дй аварудхйате ’тра кр̣тибхих̣ ш́уш́рӯш̣убхис тат-кш̣ан̣а̄т[14]


Отсутствие зависти как единственно верный путь к Кришне

Нирматсара̄н̣а̄м̇ сата̄м̇. Сата̄м̇ здесь означает «преданный». Как мы говорили, Шрила Сарасвати Тхакур давал пояснение в журнале «Гармонист», опираясь на «Саджджана-тошани» Бхактивинода Тхакура. Разделим на слоги сат-джан. Сат означает Абсолютную Верховную Истину, Которая не есть один лишь Кришна, а Радха и Кришна вместе, а также Их божественные игры, любовный обмен. А саджджан указывает на тех, кто связан с Ними сердцем и душой, кто полностью отдал себя, кто не знает ничего иного, чье существование суть подношение Кришне, более точно радха‑дасьям, служение лотосоподобным стопам Шримати Радхарани, о котором в своей «Бхактивинода-вираха‑дашакам» Шрила Гуру Махарадж говорит: «Это дар Бхактивинода Тхакура этому миру, это суть сознания Кришны, движение сознания Кришны». Что это за движение? Это движение в сфере служения, севā майо ’йам̇ лока, в мире наших устремлений, исполненного служения, севы, самопосвящения. В настоящий момент мы находимся в мире эксплуатации. Как нам говорят: страдание от недуга сердца, хр̣д‑рогам.

Итак, саджджан. Сарасвати Тхакур говорит: «Постарайся удовлетворить тех, кто принадлежит Кришне, кто связан с Ним». И нам говорят, что таков путь преданности, и он лучше, нежели так называемые попытки удовлетворить Кришну непосредственно. Мы должны осознать, как говорит Шрила Гуру Махарадж: «Джива — это неимущая шакти, у нее нет ничего своего, что можно было бы предложить».

Но он оставляет нам некую надежду: «Когда девушка, кем бы она ни была по происхождению, выходит замуж за принца — она становится принцессой». Тому есть примеры. И если есть подобная связь, если джива обретает связь с преданными Кришны, она обретает некое положение. Можно сказать, что это подобно семени, когда врожденное сокровище находит свое выражение в любовном божественном служении. Поэтому саджджана-тошани означает удовлетворение преданных.

Сарасвати Тхакур также говорил: «Ваиш̣н̣авӣ пратиш̣т̣ха̄, та̄те коро ниш̣т̣ха̄»[15]. Нас не интересуют мнения людей этого мира. Он говорит: «То, что нас интересует, — так это мнение вайшнавов». Поэтому, когда вайшнав спрашивает: «Как у тебя дела?», — наш ответ будет таким: «Мои дела, мое положение таковы, какими вы их оцениваете».

Шрила Прабхупада всегда подписывал свои письма так: «Твой вечный благожелатель, А. Ч. Бхактиведанта Свами». Твой вечный благожелатель, что означает: «В любых обстоятельствах я желаю тебе добра. В этой жизни ты можешь оказаться в самых различных обстоятельствах, но я всегда останусь твоим доброжелателем. Что бы я ни говорил тебе, направлено ради твоего блага, исключительно во благо тебе». Таков Гуру, таков друг, таковы преданные — наши вечные благожелатели. Они стремятся дать нам связь с лотосоподобными стопами Кришны посредством божественного служения.

Итак, «Бхагаватам», книга Кришны, говорит в начале: «Если бы ты действительно постиг Кришну, ты бы не смог испытывать зависть к Его преданному». И Гуру Махарадж говорит, что это настоящая проверка, поскольку лишь в некие вдохновенные моменты мы можем рассуждать: «Да, действительно, Кришна — это Верховная Абсолютная Истина, бхокта̄рам̇ йаджн̃а‑тапаса̄м̇ сарва‑лока‑махеш́варам[16]. Все принадлежит Ему, и Он всем повелевает. Даже травинка не шелохнется без Его воли, все создано для Его наслаждения. Да, я осознаю это. Он владыка, Он безграничен, а мы всего лишь бесконечно малый, второстепенный аспект Безграничного».

Когда один человек спросил у Сарасвати Тхакура о том, каково же наше положение, тот ответил: «У нас нет никакого положения, нет ничего». Но, сухр̣дам̇ сарва-бхӯта̄на̄м̇, — эта Личность, владеющая всем, руководящая всем, стоящая за каждым событием, является нашим самым дорогим другом. Это, по меньшей мере, мы можем понять.

Но Гуру Махарадж говорит: «Настоящая проверка — это проверка нашего отношения к преданным». Как мы оцениваем преданных, что мы к ним испытываем. Говорится: нирматсара̄на̄м̇ сата̄м̇, отсутствие зависти; и это негативная сторона утверждения — не быть завистником преданных. Позитивная же сторона — ценить преданных. Это не только отсутствие зависти: ценить, уважать преданных.

А откуда возникла подобная идея? Кто выдумал ее? Кришна. Он дал это, Он говорит об этом в разных местах:

йе ме бхакта-джана̄х̣ партха,
не ме бхакташ́ ча те джана̄х̣
мад-бхакта̄на̄м̇ ча йе бхакта̄с,
те ме бхакта-тама̄ матах̣[17]

В «Ади-пуране» Кришна говорит Арджуне: «Те преданные, которые утверждают, что преданы Мне, преданы Мне непосредственно, — на самом деле не настоящие преданные».

Сарасвати Тхакур, пребывая в одном небольшом городе Южной Индии, встретился с лидерами этого города, которые пригласили его и устроили для него программу. И один человек был представлен как великий преданный Кришны:

— Это мистер такой‑то — великий преданный Кришны.

Тогда Сарасвати Тхакур спросил:

— А под чьим он руководством?

Ему ответили:

— Да ни под чьим. Он непосредственный преданный Кришны.

Непосредственный преданный Кришны. И тогда, будучи джентльменом, Сарасвати Тхакур сказал:

— О, конечно.

Как говорил Прабхупада: «Вайшнав — это идеальный джентльмен». Но позже Сарасвати Тхакур сказал своим преданным: «У него нет преданности». Кого представляют великим преданным, тот лишен преданности. Почему? Под чьим руководством мы находимся? Исток этой идеи в словах Кришны: «Те, кто утверждают, что они Мои преданные, Мои непосредственные преданные, таковыми не являются. Но те, кто предан Моим преданным, они настоящие преданные». Кришна говорит это по секрету.

По выражению Шрилы Гуру Махараджа: «Без Шримати Радхарани Кришна наполовину майявада. Без Нее Кришна — это Брахман, Он не очень привлекателен». Когда Шука и Шари, два попугая, пели свои песни, Шука сказал:

— О, Кришна — это джаган‑мохан, Он настолько прекрасен, что все существа Вселенной изумлены Его красоте.

Тогда Шари, самка‑попугай, сказала:

— Это так, но вся полнота Его подлинной красоты имеет место лишь в обществе Радхарани.

— Но Кришна — это Модан‑мохан, Он Своей красотой очаровывает самого Купидона.

— Да, но лишь в обществе Радхарани. В противном случае Он очарован Купидоном в отношении Радхарани.

Тогда каково же Ее положение?

Говорится: «Не быть завистливым по отношению к преданному», — это общий смысл, но к какому же преданному? Нам скажут: «К любому преданному». Хорошо, но Рупа Госвами говорит: «Существуют разные уровни преданных». Преданные первого класса, второго и третьего класса. И что по поводу наивысшего преданного? Как можно быть преданным Кришны, не уважая при этом Высочайшую преданную Кришны? Не отдавая Ей должное, не прославляя Ее… Вишванатх Чакраварти Тхакур говорит нам:

са̄кша̄д-дхаритвена самаста-ш́а̄страир
уктас татха̄ бха̄вйата эва садбхих̣
кинту прабхор йах̣ прийа эва тасйа
ванде гурох̣ ш́рӣ-чаран̣а̄равиндам[18]


«Если любишь меня, люби и мою собаку»

У истоков концепции Гуру лежит понимание того, что Гуру — это Кришна, но далее говорится: кинту прабхор прийа, т. е. если взглянуть более пристально, более внимательно и глубоко, произойдет некоторый сдвиг акцента. Концепция Гуру сместится от Кришны к потенции Кришны, к преданному Кришны. А самая великая среди преданных — Шримати Радхарани. Мы рассматриваем Гуру как Ее представителя.

Однажды Парвати, супруга Шивы, задала ему вопрос. Шива — ее повелитель, и она спрашивает, каков наивысший тип поклонения, а Господь Шива отвечает: а̄ра̄дхана̄на̄м̇ сарвеш̣а̄м̇. Среди всех видов поклонения, а̄ра̄дханам̇, поклонение Вишну является высочайшим, парам. Это несколько ранит ее сердце: «Но ты мой Господь, я поклоняюсь тебе, а ты говоришь мне, что наивысшее есть поклонение Вишну». Тогда Шива отвечает: «Тасма̄т паратарам̇ деви[19]: деви, моя дорогая деви, тадӣйа̄на̄м̇ самарчанам, — однако более высоким, чем даже такое поклонение, является поклонение тому, кто дорог Кришне, тому, кто любит Кришну». И Прабхупада, и Гуру Махарадж, и Сарасвати Тхакур — все они приводят такие слова: «Если ты любишь меня, люби и мою собаку», что означает: если ты и в самом деле любишь и дорожишь мной, тогда то, что дорого мне, ты также будешь ценить. Но если ты так много говоришь о любви и нежных чувствах ко мне, но пренебрегаешь или оскорбляешь то, что дорого мне, то какова твоя любовь? Она не подлинна. Это же справедливо и в отношении Кришны. И настоящим тестом, как говорит Гуру Махарадж, является то, сколько любви и нежности ты питаешь к преданным. Он, выражая слова Кришны, говорит: «Я более или менее абстрактен». Мы признаем, что необыкновенно сложно достичь Верховной Личности Бога, осмыслить Ее, Верховную Личность Бога.

Но, как говорит Гуру Махарадж, Гуру — царь среди садху.

‘са̄дху-сан̇га’, ‘са̄дху-сан̇га’,  сарва-ш́а̄стре кайа
лава-ма̄тра са̄дху-сан̇ге сарва-сиддхи хайа[20]

Царь среди садху — Гуру. И он также тот, с кем мы в состоянии иметь дело, взаимодействовать. Гуру Махарадж говорит: «Кришна имеет дело с очень многими, но мой Гуру имеет дело со мной, взаимодействует со мной лично». Говорится, что это даже сверхмилость и доброта Кришны, что Он предстает перед нами в облике Гуру — лучшего среди преданных. Мукунда‑прештха, наиболее дорогой для Кришны, тот, кому мы должны уделять наше внимание. Итак, мы рассматриваем Гуру как представителя Радхарани. Этот принцип — свидетельство продвинутой позиции в понимании положения преданных и поклонения им.

Есть пример родственника Кавираджа Госвами, который совершал службу Божеству, и когда вошел преданный, ради служения Божеству он проигнорировал его. Кавирадж Госвами отчитал его: «Что тебе следовало бы сделать, так это с позволения Божества послужить преданному — это бы доставило радость Кришне».

Мад‑бхакта‑пӯджāбхйадхикā сарва‑бхӯтеш̣у ман‑матих̣[21], — «Поклонение Моему преданному превосходит поклонение Мне», — это наставления Кришны, обращенные к Уддхаве, перед Его уходом из этого мира. Мад‑бхакта, Мой преданный, пӯджā‑бхйатхикā: «Сперва служи преданному, а затем — Мне». В другом месте говорится: тасмаи дейам̇ тато гра̄хйам̇, са ча пӯджйо йатха̄ хй ахам [22] — «То, что предназначается Мне, без колебаний используй для Моих преданных».

Мы здесь для того, чтобы попытаться служить преданным Господа. Его Божественная Милость Шрила Бхакти Сундар Говинда Дев‑Госвами Махарадж, чье положение столь возвышенно среди других вайшнавов, который почитаем и восхваляем всеми, как об этом написал Шрила Гуру Махарадж в своей шлоке: он не только исполняет все желания своего Гуру Махараджа, включая принятие поста ачарьи Шри Чайтанья Сарасват Матха, но также и гуру-ган̣аир а̄ш́ӣш̣а-самбхӯш̣итам̇[23] — все духовные братья Шрилы Гуру Махараджа, являющиеся гуру‑варгой, группой духовных учителей, также даровали свои благословения ему, ибо его сева незаурядна. Это эксклюзивное служение лотосоподобным стопам Шрилы Гуру Махараджа каждой каплей его крови, всей его энергией, всем разумом.

Поэтому он также обрел и их благословения, включая Шрилу Свами Махараджа, который пригласил Гурудева и Гуру Махараджа в Майяпур на инаугурацию Шри Чайтанья Чандродая Мандира и сказал там: «Шрилу Шридхара Махараджа я принимаю своим шикша‑гуру, а Говинда Махарадж мне как любимый сын».

Духовные братья Гуру Махараджа были свидетелями того, что иногда дела и задачи, которые они не могли разрешить, задействовав имеющиеся у них ресурсы, опыт, людей, средства и все остальное, подобное служение Шрила Говинда Махарадж мог совершить для Шрилы Гуру Махараджа, опираясь на свой интеллект. Он не располагал такими же возможностями, как у них, он использовал свой возвышенный разум. Насколько возвышенный? Ему всегда известна внутренняя суть явлений, а такое недоступно обычному взору. Иногда Гуру Махарадж говорил: «Мы преданные незримого». Не имеется в виду невидимое — речь о невидимом для всех и каждого, о видимом для тех, чье ви́дение глубже и возвышенней. Можно привести этому несколько примеров.

Одна из историй о знаменитом Госвами Махарадже из Гаудия Матха. Есть такое фото, где запечатлены Сарасвати Тхакур и губернатор Западной Бенгалии, а Госвами Махарадж устраивает их встречу. У Сарасвати Тхакура на шее гирлянда из цветов, у губернатора также гирлянда, но у Госвами Махараджа гирлянды нет. Это известный снимок. Говинда Махарадж, будучи еще юношей, сказал ему:

— Я знаю, почему на вас нет гирлянды.

— И почему же?

— Мне известно, почему на вас нет гирлянды, хотя она должна была быть, поскольку традиция предполагает поднесение гирлянд уважаемым персонам, но на вас ее нет.

— Ну и что? — ответил Госвами Махарадж. — Гуру Махарадж Сарасвати Тхакур с гирляндой, у губернатора она также есть. Все в порядке.

— Нет-нет. На вас также должна была быть гирлянда, но по причине того, что принесший гирлянды задержался, вы отдали свою гирлянду губернатору Бенгалии, и сами остались без гирлянды.

Тогда Госвами Махарадж сказал:

— Ты превзошел Вишванатха Чакраварти Тхакура!

Характерная черта Вишванатха Чакраварти Тхакура — глубина толкования на первый взгляд очень даже незначительных деталей кришна‑лилы. Поэтому сказанное было очень возвышенным комплиментом. «Ты превзошел Вишванатха!»

В другой раз Госвами Махарадж рассказывал, что его духовные братья имели некоторые разногласия, и на некоем собрании Гуру Махарадж с сарказмом выразился о другом Махарадже, но не каждый уловил это. Однако тот Махарадж, о котором шла речь, смотрел на Говинду Махараджа, чтобы понять, понял ли он этот сарказм, и конечно Гурудев все понял. Он всегда обладал экстраординарными способностями.

А каково его чувство юмора. Нельзя вспоминать Говинду Махараджа вне его чувства юмора. Множество потешных моментов, но они учат нас духовным принципам. Духовные идеи, скрытые в его юморе. Поэтому Прабхупада сказал о нем: «Ты трансцендентный юморист». Вы знаете, что люди не хотят слушать философствования, но если вы скажете какую-либо шутку, это поможет сделать акцент на духовном послании. Я помню, как, находясь в Лондоне, он собирался в мировое турне и при этом вспоминал свое детство в Бамунпаре. Следует помнить, что это современное название селения, которое в действительности означает Брахманпур, город брахманов, где все исторически являются брахманами. Там он был рожден, в высшей степени он брахман от рождения, но он не занимался провозглашением брахманических принципов, даже немного сдерживал их.


«Хочешь ли ты следовать своему уму?»

Гурудев говорил, что он был очень счастлив там. Большинство людей, рассказывая о своем духовном пути, описывают, насколько тяжело им было в этом мире, как они и дня не могли прожить в спокойствии, что с ними происходило и то, и другое, нечто ужасное, — и все это привело их к сознанию Кришны. Чатур‑видха̄ бхаджанте ма̄м̇, джана̄х̣ сукр̣тино ’рджуна[24] — это слова Кришны, обращенные к Арджуне: «Четыре типа людей предаются Мне: испытывающие нужду, просто страждущие, пытливые…», — четыре типа сукрити. Но Гурудев никогда такого не говорил. Он говорил: «Я был очень счастлив, живя деревенской жизнью. Я любил всех, и все любили меня. Я любил и животных, и коров, и они также любили меня. Даже рикша‑валахи любили меня», — а они, как мы знаем, никого не любят. Затем появился этот человек, проповедовавший от имени Шрилы Гуру Махараджа, от имени Шри Чайтанья Сарасват Матха. Он говорил: «Твоя мать ничего не значит, твой отец ничего не значит. Этот мир — ничто, все в нем умрут. Тебе следует оставить все это». Гурудев говорит: «Да, вот такой вздор он рассказывал!» Но о чем этот вздор? Это духовная философия. Он говорит: «Но это проникло в мое сердце, и я подумал, что, даже будучи счастливым в своей деревенской жизни, я не мог отвергать того, что он говорит, и это очень впечатлило меня». Это затронуло его сердце, и затем, как обычно бывает в таких случаях, тот преданный рассуждал: «О, этот мальчик впечатлен сказанным. Наверное, мне следует забрать его в наш Матх».

И Гурудев, в свойственной ему манере, ответил:

— Я пойду с вами, но нам следует идти прямо сейчас!

— Хорошо.

Направляясь в Матх, они переплыли Гангу, а затем шли пешком. И когда Гуру Махарадж повстречался с ним, он задал ему вопрос о духовной жизни: «Готов ли ты слушать меня, а не свой собственный ум?» Вопрос звучит довольно простым, и Гурудев, будучи очень честным, говорит: «Мне было семнадцать лет. Что я мог знать? Я ответил „да“. Я не знал, насколько это может быть трудным, поэтому я сказал, что буду слушаться Гуру Махараджа, буду делать, что он прикажет, и не буду слушать свой ум».

Это то, о чем говорится в Бхагавад‑гите. Кришна задает Арджуне вопрос: «Арджуна, будешь ли ты следовать своему уму или будешь слушать Меня? Если ты будешь руководствоваться своим умом, то нам нет смысла ничего обсуждать, но если ты готов отбросить свои рассуждения или же попытаться укротить бесконтрольный ум, тогда Я могу помочь тебе». И Арджуна отвечает: «Ш́иш̣йас тe ’хам̇ ш́а̄дхи ма̄м̇ тва̄м̇ прапаннам[25] — теперь я желаю стать Твоим учеником. Пожалуйста, дай мне наставления. Скажи, что мне делать». И Гуру Махарадж говорит:

— Надолго ли ты пришел?

Гурудева обидел такой вопрос:

— Раз уж я сказал, то это навсегда.

Но Гуру Махарадж испытывает его:

— Так насколько же?

— Нет, если я уже пришел, то это навсегда, — отныне я ваш!

Как в мантре «тат твам аси».

Но семья Гурудева не приемлет этого. Иногда Гуру Махарадж говорит: «Чему мы можем научиться у Прахлада Махараджа?» Есть ряд моментов, и один из них: «Чему нас учат деяния Прахлада Махараджа? Если вы намерены посвятить себя сознанию Кришны, приготовьтесь к жизни, исполненной трудностей, будьте готовы, что ваша семья будет против».

Его мать [Шрилы Гурудева] неожиданно явилась с множеством односельчан, чтобы попытаться забрать его назад. Гурудев имел непростые отношения со своей матерью. Итак, она привела с собой целую деревню, чтобы забрать его домой. В Индии окна старомодны, они отделаны решетками, и Гурудев вцепился в оконную решетку, когда они хотели утащить его. И один человек, Веданта Пандит, увидев это, сказал: «Не заставляйте его силой, это неправильно». Когда же дело дошло до Гуру Махараджа, он сказал: «Если он хочет, то пусть идет. Но пусть он решит это сам». И некий старец также сказал: «Не вынуждайте его силой. Вы поступаете неправильно». И, конечно же, Гурудев остался.

И вот что расстроило его мать. Перед рождением Гурудева, рядом с местечком, где они жили, было другое селение, Джхамалпур, где находится Божество Бурораджа Шивы. Его мать молилась Шиве, чтобы родить сына, и она получила некое откровение от Шивы: «Хорошо, у тебя будет сын, но когда ему исполнится семнадцать, он примет санньясу, отречение от мира». В Бенгалии существует такая деградировавшая традиция, как шива‑санньяса, поэтому она подумала, что он примет шива‑санньясу. А что это значит? Это довольно фальшивая традиция в современной Бенгалии, когда мальчики принимают санньясу на неделю или месяц. Поэтому она подумала: «О, ну хорошо. Когда ему исполнится семнадцать, пусть принимает». Ей было невдомек, что он навсегда уйдет из мира и присоединится к Гуру Махараджу и его Шри Чайтанья Сарасват Матху.

Обсуждая это, Шрила Гуру Махарадж сказал: «Я думаю, что когда Господь Шива согласился даровать сына, возможно, он отправил одного из своих спутников, паршадов, поскольку я вижу в нем некие мистические способности, сиддхи, мистические силы, чему есть различные подтверждения, и также его особое влечение к Шиве».

Известно, что Гуру Махарадж страдал от заболевания сердца и других недугов. А Шрила Гурудев, Шрила Говинда Махарадж, единственной целью своей жизни видел Гуру Махараджа, не имея иных мотивов в жизни. Он всегда думал о Гуру Махарадже, о служении ему, и он всегда болезненно воспринимал физические страдания Гуру Махараджа.

Принимая омовение, он молился Шиве, чтобы он указал ему на какое-нибудь лекарство для Гуру Махараджа. Он очень искренне молился и услышал в глубине сердца некую мантру «кали фос». Он ранее не слышал подобных слов, и тогда он поинтересовался: «А существует ли такое лекарство кали фос?» — «Да, это гомеопатический препарат». Тогда он приобретает его и дает Гуру Махараджу, тем самым спасая его; препарат чудесно подходит для лечения. Если вы слушаете лекции Шрилы Гуру Махараджа, то на записях часто можно услышать, как Рама Диди, сестра Гуру Махараджа, входит во время беседы и произносит: «Фос». Она протягивает руку с небольшой дозой этого лекарства, Гуру Махарадж принимает его и это продляет его жизнь. Он приписывает эту заслугу искренности Гурудева и его мистическим способностям.

Один из духовных братьев, Кешава Махарадж, называл Гурудева сатья‑бхак, потому что сказанное им всегда сбывалось. Если он говорил что-то, значит так и будет. И многие его преданные последователи, ученики и друзья могут рассказать различные подобные истории. Что-то сказанное Шрилой Гурудевом в несколько загадочной, мистической форме, удивительным образом сбывалось. Будучи постоянным эмиссаром Шрилы Гуру Махараджа, жаждущим совершать любое служение Матху, он отправлялся на фестивали для сбора риса, и жители совершали пожертвования, пожертвования для Гирираджа, для Божеств, для Кришны.

Но деревенские мальчишки иногда могут быть очень шаловливы. Однажды он прибыл в какую-то деревню, и местные мальчишки сказали ему:

— Ты ничего здесь не получишь, ты лишь зря потратишь время. Отправляйся-ка ты лучше туда, откуда пришел.

Этот пример показывает, каковым является Гурудев. Он поворачивается к мальчишкам и говорит:

— Я уйду отсюда с повозкой, полной риса.

Он вроде ничего не знал заранее, просто приехал туда и услышал: «Здесь тебе ничего не светит». Но он отвечает: «Я увезу отсюда грузовик риса. Ждите и увидите». И он отправляется проповедовать.

Мальчишкам же было хорошо известно, что местный вожак деревни скупец, едва способный дать и сто грамм риса. И вот в конце дня Говинда Махарадж возвращается с преданными с целой телегой риса. Мальчишки изумлены: «Вот это да!» Они направляются к этому скупцу-вожаку со словами:

— Что это такое!? Ты нам ничего не даешь, а ему ты дал целую гору!

Тот отвечал:

— О, вам ведь невдомек. Он дал мне столь много любви и тепла, он наполнил мое сердце невообразимой радостью. Я был бы рад дать ему еще больше, сколько бы он ни попросил.

И Гурудев с поднятой головой покидал эту деревню. Сева для Гуру Махараджа, для его Матха, для Божеств.

Он обладал полным пониманием Шрилы Гуру Махараджа. Гуру Махарадж в свои последние дни говорил мне: «Во многих вопросах он более квалифицирован, нежели я сам». И поскольку Гуру Махарадж был центром всего, а Говинда Махарадж всегда пребывал на заднем плане, выполняя севу, он сказал мне, обращаясь к каждому: «Если ты больше сблизишься с ним, ты обнаружишь в нем очень глубокую субстанцию сознания Кришны». Он всегда пребывал на втором плане, совершая служение Гуру Махараджу, Божествам, Матху, настолько ненавязчиво, что многие преданные даже не были в курсе всего этого.

Когда однажды он отправился в Майяпур, слуга Прабхупады сказал ему: «Прабхупада сейчас отдыхает, тебе нужно подождать». Гурудев говорил: «Тогда я почувствовал себя, словно Брахма, прибывший к Кришне в Двараку». Всем известна эта история, когда Брахма приходит к Кришне в Двараку. Секретарь Кришны выходит к нему и говорит:

— Кришна сейчас занят, поэтому вам следует подождать. Кришне также хотелось бы знать, какой именно вы Брахма?

Тот отвечает:

— Как это какой? Я четырехголовый Брахма, я творец вселенной!

— А, хорошо. — И слуга уходит.

Позже, когда Брахма встретился с Кришной, Кришна говорит ему:

— О, Брахма, Я не смог раньше принять тебя.

А Брахма отвечает:

— У меня есть один вопрос к Тебе. Твой секретарь спрашивал меня: «Какой я Брахма?» Разве есть еще Брахмы, кроме меня?

Кришна созвал всех Брахм со всех бесчисленных вселенных: восьмиголовых, шестнадцати-, тридцатидвух-, шестидесятичетырех-, миллионголовых. Все Брахмы пришли, и тогда Брахма, наш Брахма, четырехголовый, сказал: «Я чувствую себя ничтожным насекомым в собрании слонов».

И Гурудев говорит с интонацией прославления: «Я прибыл в Майяпур, и меня попросили подождать». Вокруг ходит вся верхушка Джи‑Би‑Си, и Гурудев говорит: «Я почувствовал себя, словно Брахма в Двараке у Кришны». Но когда Прабхупада проснулся и увидел его ожидающим, он отчитал преданных, заставивших Гурудева ждать: «Когда бы он ни пришел, сразу приглашайте его ко мне».


Знаменитое открытие Чандродая Мандира в Майяпуре

На знаменитом открытии Чандродая Мандира в Майяпуре Гуру Махарадж произнес великолепную речь, хотя и чувствовал себя нехорошо в те дни. А Гурудев, Шрила Говинда Махарадж, не ожидал, что также будет выступать, он думал: «Пригласили Гуру Махараджа, он скажет слово, Свами Махарадж Прабхупада также произнесет речь». Но Прабхупада попросил также и его сказать что-то, и Гурудев не знал, что ему говорить, однако некое вдохновение низошло в его сердце, и он процитировал известную шлоку Рагхупати Упадхьяйи, сказанную им при встрече с Махапрабху:

кам̇ прати катхайитум ӣш́е,
сампрати ко ва̄ пратӣтим а̄йа̄ту
гопа-вадхӯт̣ӣ-вит̣ам̇ брахма[26]

Как только он процитировал эту шлоку, еще не начав свое пояснение, как рассказывает Гуру Махарадж, присутствовавший там Кришнадас Бабаджи Махарадж, заслышав слова «кам̇ прати катхайитум», хорошо зная смысл этой шлоки, воскликнул: «Харе Кришна!» Это было просто невероятно, восхитительно! Кто бы мог додуматься процитировать ее. И когда-то ранее Кришнадас Бабаджи Махарадж говорил Гуру Махараджу: «Обрати внимание на этого Гауренду Брахмачари, он один стоит уймы йогов‑мистиков! Он очень особенный». Бабаджи Махарадж был влюблен в Гурудева с самых давних пор, он говорил Гуру Махараджу: «Это именно он».

И тогда Гурудев начал свое пояснение. Это слова Рагхупати Упадхьяйи, обращенные к Махапрабху, когда Тот спрашивает, в чем состоит высший предмет осознания. Он отвечает: «Кому могу я сказать об этом, и кто мне поверит?» Это начало его пояснения: кому можно рассказать об этом, и, если найдется кто-то, то будет ли он квалифицирован услышать это, поверит ли он мне? Он говорит, что Высочайшая Реальность, Кришна, занят тем, что охотится за вриндаванскими девушками‑гопи, но кто квалифицирован слушать об этом? И, если даже найдется подобная личность, поверит ли она в это? Гуру Махарадж дает намек на смысл сказанного: поскольку Махапрабху явился, то весь мир услышит о сознании Кришны, Он даст всем квалификацию Своим маха̄-вада̄нйа̄йа, милостивым божественным распространением, Своим божьим промыслом, позволяющим каждому приобщиться к этому явлению; и люди поверят в это.

Но что сделал Гурудев? Если вы хотите наглядной интерпретации сказанному… Он произнес эту шлоку, употребив ее для случая Шрилы Прабхупады, Шрилы Бхактиведанты Свами Прабхупады. Он говорит следующее: «Кому можно сказать это, и кто мне поверит, что, когда мне было семнадцать лет, я сидел у него на кухне, будучи юным брахмачари, и мы завтракали вместе». И Прабхупада говорил ему… Завтрак Прабхупады обычно состоял из пури и сабджи. Аллу дам и горячие пури. И он говорил Гурудеву:

— Гауренду, съешь немного пури или сабджи.

А Шрила Говинда Махарадж отвечал:

— Нет, я буду есть мури.

Мури представляет собой дутый рис, блюдо, которое он привычно ел в своей деревенской жизни. А Прабхупада отвечал:

— Это твое мури — обман для желудка, это ненастоящая еда.

То есть он говорит: «Мы сидели на его кухне и тепло общались, он любил меня, словно своего сына. А затем эта личность распространила сознание Кришны по всему миру! Кому можно рассказать такое, и кто этому поверит?»

Я говорил вам про птиц коэль, они снова прилетели сюда на дерево. Как-то в Навадвипе мы слушали их пение: сперва одна птица поет, затем другая. Гурудев заметил: «Это они состязаются в обольщении самок. Я помню их пение еще с моих деревенских лет. Тогда у нас не было часов. Мы ориентировались во времени, глядя на небо, звезды и благодаря пению птиц. Есть, например, петухи, но другие птицы могут сказать вам о сезоне, времени года и о многом другом. Таким образом, мы разумели окружающий мир». Таково было его мышление. И мир, который мы видим своими глазами, дарит нам божественные воспоминания о нем.

Он говорит, что Рупа Госвами, кажется, в его «Става‑мале», «Падьявали», одном из его сборников шлок, говорит, что Радхарани, слушая пение этих коэлей… обычно их пение считается очень сладостным, текучим сладостным звуком, напоминающим очаровывающую сладость голоса Кришны. Поэтому мы думаем, что эти звуки должны осчастливить всех преданных, но Она несчастлива слышать их. И какова же Ее реакция? Она взывает: «Джаймини, Джаймини». Она повторяет имя Джаймини Риши, но почему? Это озадачивает и кажется весьма странным: раздается сладостное пение коэлей и при этом Она молится о защите. Почему? Таковы обычаи — во время грозы призывать имя Джаймини Риши с тем, чтобы удар молнии миновал тебя. Но, когда Радхарани призывает Джаймини Риши, там нет никакой молнии, грома или дождя. Он дает пояснение, что пение коэлей напоминает Ей голос Кришны и разлука, подобно удару молнии, поражает Ее сердце.


Любовь не видит изъянов

Это дает нам возможность заглянуть во внутреннюю суть упоительного мира Шрилы Гурудева, но он скрывает свое положение. Он милостив, и с большой заботой общается со своими друзьями. Однажды он весьма обходительно выразился о ком-то: «Человеку свойственно ошибаться, и он очень человечен». А однажды некий преданный позвонил ему по телефону… Как имя того преданного из Венесуэлы? Шринивас. Так этот преданный даже и слова не знал по-английски, и он позвонил Гурудеву и что-то говорил ему на испанском, а Гурудев отвечал ему: «Да, Прабху, Кришна благословляет тебя». И тот преданный был необычайно счастлив; Гурудев говорил: «Передача от сердца к сердцу. Я не знаю, о чем он говорил, но мы общались, общались сердцами, и мы оба счастливы». Таким всегда был Гурудев, воплощением любви и заботы. Любовь способна игнорировать все наши несовершенства, и в этом прелесть любви. Она будто бы ретуширует все наши изъяны. Любовь — это совершеннейший «Фотошоп» для пороков наших сердец. Любовь не замечает наши изъяны.

Известна история о Падмалочане. У одной женщины был слепой сын, но как его звали? Падмалочан. Это имя в переводе означает «лотосоокий». И все думают, что она спятила, дав такое имя:

— Дамочка, ведь ваш сын — слепой!

— Нет. Вы только посмотрите, какие у него прекрасные лотосоподобные глаза. Разве вы не видите? Он не видит, да, но как они прекрасны!

Так любовь живет вопреки любым дефектам и недостаткам. И Гурудев является воплощением этого. Он обладает настолько высоким уровнем сознания Кришны, но он никогда не показывает этого, чтобы люди не думали, как он высок, какой он возвышенный вайшнав — никогда он не поступал так. В общении со всеми на этом уровне он действует с любовью и нежностью, возмещая все наши недостатки.

Одна из последних тем, озвученных им, была такой: «У каждого есть какие-то недостатки, значительные или нет, не в этом дело. Имеет ли кто-то большие изъяны или же незначительные — вопрос не в этом. Но, если кто-то обладает полнотой духа преданности, на это нам следует обращать внимание и уважать это». И это именно то, что видели в нем духовные братья Гуру Махараджа: каждый отмечал это, никто не мог игнорировать его чистоту преданности. Когда Гуру Махарадж пожелал назначить его ачарьей Матха, Гурудев сказал: «Я ваш жертвенный агнец». А в Бенгалии никто не желает подобного статуса, поскольку здесь это означает неминуемую смерть. Но он говорит Гуру Махараджу: «Я ваш жертвенный агнец. Если сочтете нужным, вы вправе отсечь мне хвост или же перерезать горло — все что угодно, поскольку я принадлежу вам». Это то, что Джива Госвами называет самопреданием. Таким безусловным образом он предался Гуру Махараджу. Не до какой-то степени, до какого-то определенного уровня, а целиком и безусловно. Самозабвенно.

Мы можем рассуждать об этом и восхвалять его за это, но нам такое и не снилось. Это лишь одна из тысячи причин, по которой мы считаем его нашим почитаемым Гурудевом. И также по этой причине Шрила Гуру Махарадж обладал полной верой в него, как в представителя линии рупануга. В пранама‑мантре есть любимые моменты Гурудева, со словами «танум» и «бхакти сундар», сундар танум, означающие прекрасную форму, что он прекрасно выглядит. Здесь Гурудев бы заметил: «И выглядит очень красивым». О себе. «И выглядит очень красивым». Это также есть в пранама‑мантре, поскольку кто-то может сказать: «Украшен качествами преданности…» Да, несомненно, но Гурудев бы добавил: «И выглядит очень красивым». [Смеется.] Подобно Пундарику Видьянидхи, который осознавал красоту своей собственной преданности.



Ш́рīла Бгакті Судгīр Ґосва̄мī Маха̄ра̄дж

Найвищий відданий — Гурудев

(Оригінал: http://mahamandala.com/en/audios/299)

30 грудня 2012 року
Ґупта Ґовардган


Як казав Прабгупад, «Шрiмад‑Бгаґаватам» — це книга Крішни, книга концепції Крішни. Це книга, з якої нам відомо, хто такий Крішна, що Він собою являє та як досягти Його. На початку цієї книги говориться таке:

дгармах̣ проджджгіта-каітаво ’тра парамо нірматсара̄н̣а̄м̇ сата̄м̇
ведйам̇ ва̄ставам атра васту ш́івадам̇ та̄па-трайонмӯланам
īмад-бга̄ґавате маха̄-муні-кр̣те кім̇ ва̄ параір īш́варах̣
садйо хр̣дй аварудгйате ’тра кр̣тібгіх̣ ш́уш́рӯш̣убгіс тат-кш̣ан̣а̄т[27]


Відсутність заздрості як єдиний вірний шлях до Крішни

Нірматсара̄н̣а̄м̇ сата̄м̇. Сата̄м̇ тут означає «відданий». Як ми казали, Шріла Сарасваті Тгакур давав пояснення в журналі «Гармоніст», опираючись на «Саджджана-тошані» Бгакті Віноди Тгакури. Поділимо на склади сат‑джан. Сат означає Абсолютну Верховну Істину, як не є один лише Крішна, а Радга та Крішна разом, а також Їхні божественні ігри, любовний обмін. Саджджан вказує на тих, хто пов’язаний із Ними серцем та душею, хто повністю віддав себе, хто не знає нічого іншого, чиє існування за своєю суттю — піднесення Крішні, більш точно радга‑дас’ям, служіння лотосовим стопам Шріматі Радгарані, про яке у своїй «Бгактівінода-віраха-дашакам» Шріла Ґуру Махарадж каже: «Це дар Бгактівіноди Тгакури цьому світові, це сутність свідомості Крішни, руху свідомості Крішни». Що це за рух? Це рух у сфері служіння, сева̄ майо ’йам̇ лока, у світі наших прагнень, сповненого служіння, севи, самоприсвячення. У теперішній момент ми знаходимось у світі експлуатації. Як нам кажуть: страждання від хвороби серця, хрід‑рогам.

Тож, саджджан. Сарасваті Тгакур казав: «Постарайтеся задовольнити тих, хто належить Крішні, хто пов’язаний із Ним». Й нам кажуть, що таким є шлях відданості, й він краще, ніж так звані намагання задовольнити Крішну безпосередньо. Ми маємо збагнути, як казав Шріла Ґуру Махарадж: «Джіва — це незаможня шакті, в неї немає нічого свого, щоб можна було запропонувати».

Але він залишає нам деяку надію: «Коли дівчина, якою б вона не була за походженням, одружується із принцем — вона стає принцесою». Цьому є приклади. Та якщо є подібний зв’язок, якщо джіва набуває зв’язку із відданими Крішни, вона здобуває деяке положення. Можна сказати, що це подібно до насінини, коли природжений скарб знаходить свій вираз в любовному божественному служінні. Цьому саджджана-тошані означає задовольняти відданих.

Сарасваті Тгакур також казав: «Вайшн̣авī пратішт̣га̄, та̄те коро нішт̣га̄»[28]. Нас не цікавлять думки людей цього світу. Він казав: «Те, що нас цікавить — це думка вайшнавів». Тому, коли вайшнав запитує: «Як в тебе справи?» — нашою відповіддю буде: «Мої справи, моє становище такі, як ви їх оцінюєте». Шріла Прабгупад завжди підписував свої листи так: «Твій одвічний доброзичливець, А. Ч. Бгактіведанта Свамі». Твій одвічний доброзичливець означає, що: «За будь‑яких обставин я бажаю тобі добра. У цьому житті ти можеш опинитися у різноманітних обставинах, але я завжди залишуся твоїм доброзичливцем. Щоб я не казав тобі, спрямовано на твоє благо, виключно на благо тобі». Таким є Ґуру, таким є друг, такими є віддані — наші одвічні доброзичливці. Вони намагаються дати нам зв’язок із лотосовими стопами Крішни через посередництво божественного служіння.

Тож, «Бгāгаватам», книга Крішни, каже на початку: «Якщо б ти насправді осягнув Крішну, ти б не зміг відчути заздрість до Його відданого». Й Ґуру Махарадж каже, що це справжня перевірка, оскільки лише у деякі натхненні миті ми здатні мислити: «Так, дійсно Крішна — це Найвища Абсолютна Істина, бгокта̄рам̇ йаджн̃а‑тапаса̄м̇ сарва‑лока‑махеш́варам[29]. Все належить Йому й Він усім наказує. Навіть билинка не ворухнеться мимо Його волі, все створено задля Його насолоди. Так, я відчуваю це. Він — володар, Він безмежний, а ми лише нескінченно малий, другорядний аспект безмежного». Коли одна людина запитала в Сарасваті Тхакура про те, яким є наше становище, той відповів: «В нас немає ніякого становища, немає нічього». Але, сухр̣дам̇ сарва-бгӯта̄на̄м̇, — ця Особистість, яка володіє усім, яка керує усім, яка стоїть за кожною подією, є нашим найдорожчим другом. Це, принаймні, ми здатні зрозуміти. Але Ґуру Махарадж каже: «Справжня перевірка — це перевірка нашого ставлення до відданих». Як ми оцінюємо відданих, що ми до них відчуваємо. Говориться нірматсара̄на̄м̇ сата̄м̇, відсутність заздрості; й це негативний бік ствердження — не бути заздрим до відданих. Проте позитивній бік — цінувати відданих, це не лише відсутність заздрості. Цінувати, поважати відданих.

А звідки походить ця ідея? Хто вигадав це? Крішна. Він дав це, Він каже проце у різних місцях:

йе ме бгакта-джана̄х̣ партга,
не ме бгакташ́ ча те джана̄х̣
мад-бгакта̄на̄м̇ ча йе бгакта̄с,
те ме бгакта-тама̄ матах̣[30]

В «Аді-пурані» Крішна каже Арджуні: «Ті віддані, які стверджують, що віддані Мені, віддані Мені безпосередньо, — насправді не справжні віддані». Сарасваті Тгакур, перебуваючи в одному невеликому містечку в Південній Індії, зустрівся там із лідерами цього міста, які запросили його та влаштували для нього програму. Та одну людину було представлено як великого відданого Крішни: «Це містер такий — великий відданий Крішни». Тоді Сарасваті Тгакур запитав: «А під чиїм він керівництвом?» Йому відповіли: «Не під чиїм. Він безпосередній відданий Крішни». Безпосередній відданий Крішни. І тоді, як джентльмен, Сарасваті Тгакур відповів: «Так, звичайно». Як казав Прабгупад: «Вайшнав — це ідеальний джентльмен». Але пізніше Сарасваті Тгакур сказав своїм учням: «В нього немає відданості». Той, кого подають як великого відданого, той позбавлений відданості. Чьому? Під чиїм керівництвом ми знаходимося? Витік цієї ідеї міститься у словах Крішни: «Ті, що стверджують, що вони Мої віддані, Мої безпосередні віддані, такими не є. Але ті, хто відданий Моїм відданим — ті є справжніми відданими». Крішна каже це нишком.

За висловом Шріли Ґуру Махараджа: «Без Шріматі Радгарані Крішна на половину майавада. Без Неї Крішна це Брахман, Він не дуже привабливий». Коли Шука й Шарі, два папуги, співали своїх пісень, Шука сказав:

— О, Крішна — це джаґан‑мохан, Він настільки чарівний, що усі істоти у Всесвіті зачаровані Його красою.

Тоді Шарі, самиця‑папуга, відповіла:

— Це так, але повнота Його справжньої краси має місце лише у суспільстві Радгарані.

— Але Крішна — це Модан‑мохан, Він своєю красою зачаровує самого Купідона.

— Так, але лише у суспільстві Радгарані. В іншому випадку Він зачарований Купідоном у відношенні Радгарані.

Тоді яким є Його положення?

Говориться: «Не бути заздрим до відданого», — це загальний смисл, але до якого саме відданого? Нам скажуть: «До будь‑якого». Добре, але Рупа Ґосвамі каже: «Існують різні рівні відданих». Віддані першого, другого та третього класу. А що з приводу найвищого відданого? Як можна буди відданим Крішни, не шануючи при цьому Найвищу віддану Крішни? Не віддаючи Їй належне, не прославляючи Її... Вішванатг Чакраварті Тгакур каже нам:

са̄кша̄д-дгарітвена самаста-ш́а̄страір
уктас татга̄ бга̄вйата ева садбгіх̣
кінту прабгор йах̣ прійа ева тасйа
ванде ґурох̣ ш́р


«Якщо любиш мене, люби й мого собаку»

Біля витоків концепції Ґуру Махараджа лежить розуміння того, що Ґуру — це Крішна, але далі говориться: кінту прабгор прійа, тобто якщо подивитися більш пильно, більш уважно та глибоко, відбудеться деяка зміна акценту. Концепція Ґуру зміститься від Крішни до потенції Крішни, до відданого Крішни. А найвеличнішою серед відданих є Шріматі Радгарані. Ми розглядаємо Ґуру як Її представника.

Одного разу Парваті, дружина Шиви, запитала його. Шива її володар, й вона запитує яким є найвищий тип поклоніння, а Господь Шива відповідає: а̄ра̄дгана̄на̄м̇ сарвеш̣а̄м̇. Серед усіх видів поклоніння: а̄ра̄дгана̄м̇, поклоніння Вішну є найвищим, парам. Це дещо вражає її серце: «Але ти — мій Господь, я поклоняюся тобі, а ти кажеш мені, що найвищим поклонінням є поклоніння Вішну». Тоді Шива відповідає: «Тасма̄т паратарам̇ деві[32]: деві, моя люба деві, тадīйа̄на̄м̇ самарчанам, — однак, вищім навіть за таке поклоніння, є поклоніння тій особі, яка люба Крішні, тій особі, яка любить Крішну». І Прабгупад, і Ґуру Махарадж, і Сарасваті Тгакур — всі вони наводять такі слова: «Якщо ти любиш мене, люби й мого собаку, — що означає, — якщо ти й насправді любиш мене, цінуєш мене, тоді те, що ціную я, ти також будеш цінувати. Але якщо ти так багато говориш про любов та ніжність до мене, але нехтуєш чи ображаєш те, що ціную я, тоді якою є твоя любов? Вона не справжня». Це також вірно й у відношенні Крішни. Й справжнім тестом, як каже Ґуру Махарадж, є те, скільки любові та ніжності ти відчуваєш до відданих. Він, висловлюючи слова Крішни, каже: «Я більш чи менш абстрактний». Ми визнаємо, що надзвичайно складно досягти Верховної Бога-особи, збагнути Її, Верховну Особистість.

Але, як каже Ґуру Махарадж, Ґуру — цар серед садгу.

са̄дгу-сан̇ґа’, са̄дгу-сан̇ґа’,  сарва-ш́а̄стре кайа
лава-ма̄тра са̄дгу-сан̇ґе сарва-сіддгі хайа[33]

Царем серед садгу є Ґуру. Й він також той, із ким ми в стані мати справу, взаємодіяти. Ґуру Махарадж каже: «Крішна має справу із дуже небагатьма, але мій Ґуру має справу зі мною, взаємодіє зі мною особисто». Говориться, що це немислима милість та доброзичливість Крішни, те, що Він стає перед нами в образі Ґуру — найкращого серед відданих. Мукунда‑прештга, найбільш дорогий для Крішни, той, якому ми маємо приділяти нашу увагу. Тож, ми розглядаємо Ґуру як представника Радгарані. Цей принцип є свідоцтвом просунутої позиції в розумінні положення відданих та поклоніння їм.

Є приклад родича Кавіраджа Ґосвамі, який правив службу Божеству, та коли увійшов відданий, то заради служіння Божеству він проігнорував його. Кавірадж Ґосвамі відчитав його: «Що ти мав зробити, так це із дозволу Божества, послужити відданому — це б потішило Крішну». Мад‑бгакта‑пӯджāбгйатгікā сарва‑бгӯтеш̣у ман‑матіх̣[34], — поклоніння Моєму відданому перевершує поклоніння Мені, — це наставляння Крішни, спрямоване до Уддгави, перед Його відходом із цього світу. Мад‑бгакта, Мій відданий, пӯджā‑бгйатгікā: «Спершу служи відданому, а потім Мені». В іншому місці говориться: тасмаі дейам̇ тато ґра̄хйам̇ са ча пӯджйо йатга̄ хй ахам[35] — «Те, що призначене для Мене, без коливань вживай для Моїх відданих».

Ми тут задля того, щоб спробувати служити відданим Господа. Його божественна Милість Шріла Бгакті Сундар Ґовінда Дев‑Ґосвамі Махарадж, чиє положення є таким піднесеним серед інших вайшнавів, який є шанованим та уславленим усіма, як про це написав Шріла Ґуру Махарадж у своїй шлоці: «Він не тільки виконує усі бажання свого Ґуру Махараджа, долучаючи прийняття посади ачар’ї Шрі Чайтан’я Сарасват Матгу, але також й ґуру-ґан̣аір а̄ш́īш̣а-самбгӯш̣ітам̇[36] — усі духовні брати Шріли Ґуру Махараджа, уся ґуру‑варґа, група духовних вчителів, також дали свої благословення йому, бо його сева непересічна». Це виключне служіння лотосовим стопам Шріли Ґуру Махараджа, кожною краплиною своєї крові, усією його енергією, усім розумом.

Цьому він також отримав й їхні благословення, включаючи Шрілу Свамі Махараджа, який запросив Ґурудева й Ґуру Махараджа у Мацапур на інаугурацію Шрі Чайтан’я Чандродая Мандіра й сказав там: «Шрілу Шрідхара Махараджа я приймаю своїм шікша‑ґуру, а Ґовінда Махарадж мені як улюблений син». Духовні брати Ґуру Махараджа були свідками того, як іноді справи й задачі, які вони не могли вирішити, задіявши наявні в них ресурси, досвід, людей, засоби та усе інше, подібне служіння Шріла Ґовінда Махарадж міг виконати для Шріли Ґуру Махараджа, зпираючись на свій інтелект. Він не володів такими ж само можливостями як в них, він використовував свій піднесений розум. Наскільки піднесений? Йому завжди відома внутрішня сутність явищ, а таке не є доступним звичайному погляду. Іноді Ґуру Махарадж казав: «Ми віддані незримого». Тут не йдеться про невидиме — мова про невидиме для усіх та кожного, про видиме для тих, чий зір глибший та більш піднесений. Можна навести цьому кілька прикладів.

Одна з історій про славетного Ґосвамі Махараджа з Ґаудія Матгу. Є таке фото, на якому сфотографовані Сарасваті Тгакур та губернатор Західної Бенгалії, а Ґосвамі Махарадж влаштовує їхню зустріч. В Сарасваті Тгакури на шиї гірлянда з квітів, в губернатора також гірлянда, але в Ґосвамі Махараджа гірлянди немає. Це відома світлина. Ґовінда Махарадж, бувши ще юнаком, сказав йому:

— Я знаю, чому в вас немає гірлянди.

— Чому?

— Мені відомо, чому в вас немає гірлянди, хоча вона мала бути, оскільки традиція передбачає піднесення гірлянд шанованим персонам, але у вас її немає.

— То й що? — відповів Ґосвамі Махарадж, — Ґуру Махарадж Сарасваті Тгакур із гірляндою, в губернатора вона також є. Все гаразд.

— Ні. В вас також мала бути гірлянда, але через те, що особа, яка повинна була принести гірлянду, запізнилася, ви віддали свою гірлянду губернатору Бенгалії, й самі залишилися без гірлянди.

Тоді Ґосвамі Махарадж відповів:

— Ти перевершив Вішванатгу Чакраварті Тгакуру!

Характерною рисою Вішванатги Чакраватрі Тгакури є глибина тлумаченння, на перший погляд, навіть дуже не суттєвих деталей крішна‑ліли. Тому сказане було дуже віднесеним комплементом. «Ти перевершив Вішванатгу!»

Іншого разу Ґосвамі Махарадж розповідав, що його духовні брати мали деякі розбіжності, й на одному з зібрань Ґуру Махарадж із сарказмом висловився про іншого Махараджа, але не кожен це зрозумів. Однак той Махарадж, про якого йшлося, дивився на Ґовінду Махараджа, щоб зрозуміти, чи збагнув той цей сарказм. Та звичайно Ґурудев усе зрозумів. Він завжди володів екстраординарними здібностями.

А яке в нього почуття гумору. Не можна згадувати Ґовінду Махараджа поза його почуттям гумору. Безліч кумедних моментів, але вони вчать нас духовним принципам. Духовні ідеї, сховані в його гуморі. Цьому Прабгупад сказав про нього: «Ти — трансцендентний гуморист». Вам відомо, що люди не бажають слухати філософування, але якщо ви скажете якийсь жарт, це допоможе зробити акцент на духовному посланні. Я пригадую, як перебуваючи у Лондоні, він збирався у світове турне та при цьому згадував дитинство у Бамунпарі. Слід пам’ятати, що це сучасна назва містечка, яке насправді означає Брахманпур, місто брахманів, де усі історично є брахманами. Там він був народжений, у найвищому сенсі він брахман від народження, але він не займався проголошенням брахманічних принципів, навіть дещо стримував їх.


«Чи бажаєш ти слідувати своєму розуму?»

Ґурудев казав, що був дуже щасливий там. Більшість людей, розповідаючи про свій духовний шлях, описують, наскільки важко їм було в цьому світі, як вони й жодного дня не могли прожити у спокої, що з ними траплялось й те, й інше, дещо жахливе, — й усе це привело їх до свідомості Крішни. Чатур‑відга̄ бгаджанте ма̄м̇, джана̄х̣ сукр̣тіно ’рджуна[37] — це слова Крішни, звернені до Аджуни: «Чотири типи людей віддаються Мені: ті, що зазнають злиднів, просто стражденні, допитливі...», — чотири типи сукріті. Але Ґурудев ніколи не казав подібного. Він казав: «Я був дуже щасливий, живучі сільським життям. Я любив кожного, й кожен любив мене. Я любив й тварин, у корів, й вони так само любили мене. Навіть рікша‑валахі любили мене», — а вони, як нам відомо, нікого не люблять. Потім з’явився чоловік, який проповідував від імені Шріли Ґуру Махараджа, від імені Шрі Чайтан’я Сарасват Матгу. Він казав: «Твоя мати нічого не значить, твій батько також. Цей світ — ніщо, усі в ньому помруть. Тобі слід залишити все це». — Ґурудев казав: «Так, ось такі нісенітниці він казав!» Але про що ці нісенітниці? Це духовна філософія. Він каже: «Але це проникло у моє серце, та я подумав, що навіть будучи щасливим у своєму сільському житті, я не міг заперечувати тому, про що він каже, й це дуже вразило мене».

Це вразило його серце й потім, як завжди буває у подібних випадках, той відданий міркував:

— Так, цей хлопець вражений почутим. Мабуть, мені слід забрати його у наш Матг.

Й Ґурудев, у власній йому манері, відповів:

— Я піду із вами, але нам треба йти прямо зараз!

— Добре.

Прямуючи до Матгу, вони перепливли Ґанґу, а потім йшли пішки. Й коли Ґуру Махарадж зустрівся із ним, він задав йому питання щодо духового життя: «Чи готовий ти слухатись мене, а не свій власний розум?» Питання виглядає досить простим, й Ґурудев, будучи дуже чесним, відповідає: «Мені було 17 років, що я міг знати? Я відповів „так“. Я не знав, наскільки це може бути складно, тому я сказав що буду слухатися Ґуру Магараджа, буду робити те, що він накаже, й не буду слухати свій розум».

Це те ж саме, про що йдеться у Бгаґавад-ґīтī. Крішна запитує Арджуну: «Арджуно, чи будеш ти слідувати своєму розуму, чи будеш слухати Мене? Якщо ти будеш керуватися своїм розумом, тоді нам немає сенсу нічого обговорювати, але якщо ти готовий відкинути свої міркування чи намагатимешся приборкати свій безконтрольний розум, тоді Я можу допомогти тобі». Й Арджуна відповідає: «Ш́іш̣йас тe ’хам̇ ш́а̄дгі ма̄м̇ тва̄м̇ прапаннам[38], — зараз я бажаю стати Твоїм учнем. Будь ласка, дай мені настанови, скажи, що мені робити». Й Ґуру Махарадж каже: «Чи надовго ти прийшов?» Ґурудев був ображений таким питанням: «Якщо я сказав, то це назавжди». Але Ґуру Махарадж випробовує його: «Тож на скільки?» — «Ні, якщо я вже прийшов, то це назавжди, — від цієї миті я ваш!» Як у мантрі «тат твам асі».

Але родина Ґурудева не приймає цього. Іноді Ґуру Махарадж каже: «Чому ми можемо навчитися в Прахлади Махараджа?» Є низка моментів, й один з них: «Чому нас вчать діяння Прахлади Махараджа? Якщо ви маєте намір присвятити себе свідомості Крішни, готуйтеся до життя, сповненого труднощів, будьте готові, що ваша родина буде проти цього». Його мати несподівано з’явилася із купою односельців, щоб спробувати забрати його назад. Ґурудев мав непрості відносини із своєю матір’ю. Тож, вона привела із собою ціле сіло, щоб забрати його додому. В Індії вікна старомодні, вони оздоблені решітками, й Ґурудев учепився за віконну решітку, коли вони намагалися поцупити його. Й одна людина, Веданта Пандіт, побачивши це, сказав: «Не примушуйте його силоміць, це не вірно». Коли справа дійшла до Ґуру Махараджа, він сказав: «Якщо він хоче, то хай іде. Але нехай він вирішить це сам». Й деякий старець також сказав: «Не змушуйте його силою. Ви вчиняєте не вірно». Й, звичайно ж, Ґурудев залишився.

Та ось що засмутило його мати. Перед народженням Ґурудева, неподалік від містечка, де вони жили, було інше селище, Джгамалпур, де знаходиться Божество Бурораджа Шиви. Його мати молилася Шиві, щоб народити сина, й отримала деяке откровіння від Шиви: «Добре, в тебе буде син, але коли йому виповниться 17, він прийме саннясу, зречення». В Бенгалії існує така деградована традиція, як шива‑санняса, тому вона думала, що він прийме шива‑саннясу. А що це означає? Це доволі фальшива традиція у сучасній Бенгалії, коли хлопці приймають саннясу на тиждень чи місяць. Тому вона гадала: «Добре, коли йому буде 17, то хай приймає». Їй було невдогад, що він назавжди відійде від миру й приєднається до Ґуру Махараджа, й до його Шрі Чайтан’я Сарасват Матгу.

Обговорюючи це, Шріла Ґуру Махарадж сказав: «Я гадаю, що коли Господь Шива згодився дарувати сина, можливо, він направив одного із своїх супутників, парадів, оскільки я бачу в ньому деякі містичні здібності, сіддгі, містичні сили, чому є різноманітні підтвердження, й також його особливе ваблення до Шиви». Відомо, що Ґуру Махарадж страждав через хворобу серця й інших недругів. А Шріла Ґурудев, Шріла Ґовінда Махарадж єдиною метою свого життя бачив Ґуру Махараджа, не маючи інших мотивів у житті. Він завжди думав про Ґуру Махараджа, про служіння йому й він завжди болісно сприймав фізичні страждання Ґуру Махараджа.

Приймаючи обмивання, він молився Шиві, щоб той вказав йому на будь‑які ліки для Ґуру Махараджа. Він дуже щиро молився й почув у глибині серця якусь мантру «калі фос». Раніше він не чув подібних слів, й тоді він поцікавився: «Чи існують такі ліки калі фос?» — «Так, це гомеопатичний препарат». Тоді він придбав його й дав Ґуру Махараджу, врятувавши його у такий спосіб; засіб чудово підійшов для лікування. Якщо ви слухаєте лекції Шріли Ґуру Махараджа, то на записах іноді можна почути, як Рама Діді, сестра Шріли Ґуру Махараджа, входить під час бесіди й промовляє: «Фос». Вона простягає руку із невеличкою дозою цих ліків, Ґуру Махарадж приймає їх й це подовжує його життя. Він приписує цей здобуток щирості Ґурудева та його містичним здібностям.

Один з духовних братів, Кешава Махарадж, називав Ґурудева сат’я‑бгак, тому, що його слова завжди збувалися. Якщо він казав щось, значить так буде. Й багато хто з його відданих послідовників, учнів та друзів можуть розповісти безліч подібних історій. Дещо, сказане Ґурудевом у трохи загадковій, містичній формі, здійснювалося дивним чином. Будучи постійним емісаром Шріли Ґуру Махараджа, який прагне виконувати будь‑яке служіння Матгу, він відправлявся на фестивалі для збирання рису, й мешканці давали пожертви, пожертви для Ґіріраджа, для Божеств, для Крішни.

Але сільські хлопчаки іноді можуть пустувати. Одного разу він прибув до якогось села, й місцеві хлопчаки казали йому: «Ти нічого тут не отримаєш, ти даремно витратиш час. Іди-но краще туди, звідки прийшов». Цей висновок показує, яким є Ґурудев. Він повертається до тих хлопців й каже: «Я піду звідси із возом, повним рису». Він наче б то нічого не знав заздалегідь, просто приїхав туди й почув: «Тут тобі нічого не буде». Але він відповідає: «Я вивезу звідси вантажівку рису. Чекайте й побачите». Й він вирушає проповідувати.

Хлопчам було добре відомо, що місцевий ватажок скупар, який ледь здатен дати й сто грамів рису. Та ось наприкінці дня Ґовінда Махарадж повертається із відданими із цілим возом рису. Хлопчаки вражені: «Оце так!» Вони прямують до цього скупаря‑ватажка зі словами: «Що це таке? Ти нам нічого не даєш, а йому ти дав цілу гору рису!» Той відповідав: «То вам й не здогад, що він дав мені так багато любові й тепла, він сповнив моє серце неймовірною радістю. Я був би радий дати йому ще більше, скільки б він не побажав». Й Ґурудев, із піднятою головою залишав це село. Сева для Ґуру Махараджа, для його Матгу, для Божеств.

Він володів повним розумінням Шріли Ґуру Махараджа. Ґуру Махарадж у свої останні дні казав мені: «В багатьох питаннях він більш кваліфікований, ніж я сам». Та оскільки Ґуру Махарадж був центром усього, а Ґовінда Махарадж завжди перебував на задньому плані, виконуючи севу, він сказав мені, звертаючись до кожного: «Якщо ти більше наблизишся до нього, ти відкриєш у ньому дуже глибоку субстанцію свідомості Крішни». Він завжди перебував на другому плані, виконуючи служіння Ґуру Магараджу, Божествам, Матгу, настільки не нав’язливо, що багато-хто з відданих навіть не знали про це все.

Коли одного разу він відправився до Мацапури, слуга Прабгупади сказав йому: «Прабгупада зараз відпочиває, тобі треба почекати». Ґурудев казав: «Тоді я почувався наче Брахма, який прибув до Крішни у Двараку». Усім відома ця історія, коли Брахма приходить до Крішни у Даварку. Секретар Крішни виходить до нього й каже: «Крішна зараз зайнятий, тому вам слід почекати. Крішні також хотілося б знати, який саме ви Брахма?» Той відповідає: «Як це який? Я — чотириголовий Брахма, я — творець Всесвіту!» — «А, тоді добре», — Й слуга йде. Та пізніше, коли Брахма зустрівся із Крішною, Крішна каже йому: «О, Брахмо, Я не міг прийняти тебе раніше». Брахма відповідає: «В мене є одне питання до Тебе. Твій секретар спитав мене, який я Брахма. Хіба є ще Брахми окрім мене?» Крішна скликав усіх Брахм, з усіх численних Всесвітів: восьмиголових, шістнадцяти-, тридцяти двох-, шестидесяти чотирьох-, мільйонголових. Усі Брахми прийшли, й тоді Брахма, наш Брахма, чотириголовий, сказав: «Я почуваю себе неістотною комахою у зібранні слонів». Й Ґурудев каже це з інтонацією прославлення: «Я прибув до Мацапури й мене попросили зачекати». Навколо ходить уся верхівка Джі‑Бі‑Сі, й Ґурудев каже: «Я відчув себе, наче Брахма у Давараці». Але коли Прабгупада прокинувся й побачив, що він чекає на нього, він вичитав відданих, які змусили Ґурудева чекати: «Коли б він не прийшов, одразу ж запрошуйте його до мене».


Славетне відкриття Чандродая Мандіра в Майапурі

Під час славетного відкриття Чандродая Мандіра у Мацапурі Ґуру Махарадж зробив чудову промову, хоча й почувався недобре у ті дні. А Ґурудев, Шріла Ґовінда Махарадж, не очікував, що також буде виступати, він гадав: «Запросили Ґуру Махараджа, він промовлятиме, Свамі Махарадж Прабгупад також мовитиме». Але Прабгупад попросив також і його сказати дещо, й Ґурудев не мав гадки, що казати, однак деяке натхнення прийшло до нього у серце й він процитував відому шлоку Раґгупаті Упадгйаї, що той сказав зустрівши Махапрабгу:

кам̇ праті катгайітум īш́е,
сампраті ко ва̄ пратīтім а̄йа̄ту
ґопа-вадгӯт̣ī -віт̣ам̇ брахма[39]

Щойно він процитував цю шлоку, ще не розпочавши своє пояснення, як, за розповіддю Ґуру Махараджа, присутній там Крішнадас Бабаджі Махарадж почувши слова «кам̇ праті катгайітум», добре знаючи смисл цієї шлоки, вигукнув: «Харе Крішна!» Це було просто неймовірно, чудово! Хто б міг здогадатися процитувати це. Та колись раніше Крішнадас Бабаджі Махарадж казав Ґуру Махараджу: «Зверни увагу на цього Ґауренду Брахмачарі, він один гідний безлічі йоґів‑містиків! Він дуже особливий». Бабаджі Махарадж був закоханий в Ґурудева із найдавніших часів, він казав Ґуру Махараджу: «Це саме він».

Й тоді Ґурудев розпочав своє пояснення. Це слова Раґгупаті Упадгйаї, звернені до Махапрабгу, коли Той питає, в чому полягає вищій предмет усвідомлення. Він відповідає: «Кому можу я сказати про це й хто мені повірить?» Це початок його пояснення: кому можна розповісти про це, та, якщо знайдеться хтось, то чи буде він кваліфікований почути це, чи повірить він мені. Він каже, що Найвища Реальність, Крішна, зайнятий тим, що полює на вріндаванських дівчин‑ґопі, але хто кваліфікований чути це? Та, якщо навіть знайдеться подібна особистість, чи повірить вона в це? Й Ґуру Махарадж натякає на смисл цього: оскільки з’явився Махапрабгу, то увесь світ почує про свідомість Крішни, Він дасть усім кваліфікацію Своїм маха̄-вада̄нйа̄йа, милостивим божественним поширенням, Своїм божим промислом, який дозволяє кожному долучитися до цього явища; й люди повірять в це.

Але що зробив Ґурудев? Якщо ви бажаєте наочної інтерпретації цього... Він промовив цю шлоку, вжив її у випадку Шріли Прабгупади, Шріли Бгактіведанти Свамі Прабгупади. Він каже наступне: «Кому можна сказати це й хто мені повірить, що коли мені було 17 років, я сидів в нього на кухні, я був тоді юним брахмачарі, та ми снідали разом». Й Прабгупад казав йому... Сніданок Прабгупади зазвичай складався із пурі та сабджі. Алу дам й гарячі пурі. Й він казав Ґурудеву: «Ґауренду, з’їж трохи пурі чи сабджі». А Шріла Ґовінда Махарадж відповідав: «Ні, я буду їсти мурі», — що являє собою дутий рис, страву, яку він зазвичай їв у своєму сільському житті. А Прабгупад відповідав: «Це твоє мурі — це омана для шлунку, це не справжня їжа».

Тобто він каже: «Ми сиділи на його кухні й тепло спілкувалися, він любив мене, наче свого сина. А потім ця особистість розповсюдила свідомість Крішни по усьому світу! Кому можна розповісти таке й хто в це повірить?»

Я казав вам про пташок коель, вони знову прилетіли сюди на дерево. Якось у Навадвіпі ми слухали їхній спів: спершу одна птаха співає, потім інша. Ґурудев зазначив: «Це вони змагаються у звабленні самиць, — він сказав, — Я пам’ятаю їхній спів ще з моїх сільських літ. Тоді в нас не було годинників. Ми орієнтувалися в часі, дивлячись на небо, зірки й завдяки співу птахів. Є, наприклад, півні, але інші птахи можуть розповісти вам про сезон, пору року та багато про що інше. Таким чином, ми розуміли оточуючий світ». Таким було його мислення. Та світ, який ми бачимо своїми очима, дарує нам божественні спогади про нього.

Він каже, що Рупа Ґосвамі, здається, у його «Става‑малі», в одній його збірці шлок, каже, що Радгарані, слухаючи спів цих прахів, коелів... зазвичай, їхній спів вважається дуже солодким, плинною солодкістю, що нагадує чарівну солодкість голосу Крішни. Тому ми гадаємо, що ці звуки мають робити щасливим усіх відданих, але Вона не щаслива чути їх. Та яка ж Її реакція? Вона закликає: «Джайміні, Джайміні». Вона повторює ім’я Джайміні Ріші, але чьому? Це спантеличує та здається досить дивним: лунає солодкий спів птахів та при цьому Вона молиться про захист. Чому? Таким є звичай — під час грози закликати ім’я Джайміні Ріші із тим, щоб удар блискавки оминув тебе. Але коли Радгарані закликає Джайміні Ріші, там немає ніякої блискавки, грому чи дощу. Він дає пояснення, що спів коелів нагадує Їй голос Крішни й розлука, подібно до удару блискавки, вражає Її серце.


Любов не бачить вад

Це дає нам можливість зазирнути у внутрішню суть екстатичного світу Шріли Ґурудева, але він приховує це своє положення. Він милостивий, та з великою турботою спілкується зі своїми друзями. Одного разу він досить ввічливо висловився про когось: «Людині властиво помилятися, й він дуже людяний». А іншого разу деякий відданий зателефонував йому... Як ім’я того відданого з Венесуели? Шрінівас. Тож цей відданий навіть жодного слова не знав англійською, й він подзвонив Ґурудеву та щось розповідав йому іспанською, а Ґурудев відповідав йому: «Так, Прабгу, Крішна благословляє тебе». Й той відданий був надзвичайно щасливий; Ґурудев казав: «Передача від серця до серця. Я не знаю, про що він говорив, але ми спілкувались, спілкувалися серцями, й ми обидва щасливі». Таким завжди був Ґурудев, втіленням любові та турботи. Любов здатна ігнорувати усі наші недосконалості, й в цьому її приваба. Вона наче ретушує усі наші вади. Любов — це досконалий «Фотошоп» для недоліків наших сердець. Любов не помічає наші вади.

Є відома історія про Падмалочана. В одної жінки був сліпий син, але як його звали? Падмалочан. Це ім’я у перекладі означає «лотосоокий». Й усі гадають, що вона позбавлена глузду, давши таке ім’я: «Жіночко, але ваш син — сліпий!» — «Ні. Ви лише погляньте, які в нього чудові лотосоподібні очі. Хіба ви не бачите? Він не бачить, так, але які вони чудові!» Так любов живе всупереч будь‑яким вадам й недолікам. Й Ґурудев являв собоє втілення цього. Він володіє настільки високим рівнем свідомості Крішни, але він ніколи не демонструє цього, щоб люди не думали, наскільки він піднесений вайшнав — ніколи він не вчиняв так. У спілкуванні з усіма на цьому рівні він діє любов’ю та ніжністю, компенсуючи усі наші недоліки.

Одна з останніх тем, наведених ним, була такою: «В кожного є деякі недоліки, значні чи ні, не в цьому справа. Чи має хтось велики вади, чи незначні — питання не в цьому. Але, якщо хтось володіє сповненістю духу відданості, на це нам слід звертати увагу й поважати це». Й це саме те, що бачили в ньому духовні брати Ґуру Махараджа: кожен помічав це, ніхто не міг ігнорувати його чистоту відданості. Коли Ґуру Махарадж забажав призначити його ачар’єю Матгу, Ґурудев сказав: «Я ваш жертовний агнець». А в Бенгалії ніхто не бажає подібного статусу, оскільки це означає неминущу смерть. Але він каже Ґуру Магараджу: «Я ваш жертовний агнець. Якщо забажаєте, ви можете відсікти мені хвоста чи навіть перерізати мені горло — все що завгодно, оскільки я належу вам». Це те, що Джіва Ґосвамі називає самовідданням. Таким безумовним чином він віддався Ґуру Магараджу. Не до якогось ступіню, до деякого певного рівня, проте цілком й безумовно. Із самозабуттям.

Ми можемо міркувати про це й звеличувати його за це, але нам подібне й не снилося. Це лише одна з тисячи причин, через яку ми вважаємо його нашим поважним Ґурудевом. Й також з цієї причини Шріла Ґуру Махарадж володів повною вірою в нього, як в представника лінії рупануґа. У пранама‑мантрі є улюблені моменти Ґурудева, зі словами танум й Бгакті Сундар, сундар танум, які означають чудову форму, що він чудово виглядає. Тут би Ґурудев примітив: «Й виглядає дуже вродливо». Про себе. «Й виглядає дуже вродливо». Це також є у пранама‑мантрі, оскільки хтось може сказати: «Прикрашений якостями відданості...» Так, без сумніву, але Ґурудев би додав: «Й виглядає дуже вродливо». [Сміється.] Подібно до Пундаріка Від’янідгі, який усвідомлював красу власної відданості.


[1] Completely rejecting all religious activities which are materially motivated, this Bhāgavata Purāṇa propounds the highest truth, which is understandable by those devotees who are fully pure in heart. The highest truth is reality distinguished from illusion for the welfare of all. Such truth uproots the threefold miseries. This beautiful Bhāgavatam, compiled by the great sage Vyāsadeva [in his maturity], is sufficient in itself for God realization. What is the need of any other scripture? As soon as one attentively and submissively hears the message of Bhāgavatam, by this culture of knowledge the Supreme Lord is established within his heart. (Śrīmad Bhāgavatam: 1.1.2).

[2] Vaiṣṇava Ke: 4.

[3] Bhagavad-gītā: 5.29.

[4] [Lord Kṛṣṇa told Arjuna:] “Those who are My direct devotees are actually not My devotees, but those who are the devotees of My servant are factually My devotees.” (Ādi Purāṇa; also included in Śrī Chaitanya-charitāmṛta, Madhya-līlā, 11.28 and Laghu-bhāgavatāmṛta, 2.6).

[5] “I worship the lotus feet of the Divine Master (who is the simultaneously inconceivably distinct and non-distinct manifest embodiment of the Supreme Lord): all the Scriptures sing the glories of his being the direct non-different form of the Supreme Lord Śrī Hari, and the pure saints also concede this; yet, he is the most beloved of the Lord.” (Śrī Śrī Gurvvāṣṭaka: 7).

[6] Padma Purāṇa.

[7] “The verdict of all revealed scriptures is that by even a moment’s association with a pure devotee, one can attain all success.” (Śrī Chaitanya-charitāmṛta: Madhya, 22.54).

[8] Śrīmad Bhāgavatam: 11.19.21.

[9] Hari-bhakti-vilāsa: 10.127.

[10] Śrīla B. S. Govinda Dev-Goswāmī Mahārāj’s praṇāma mantra.

[11] Bhagavad-gītā: 7.16.

[12] Bhagavad-gītā: 2.7.

[13] “To whom can I speak who will believe me when I say that Kṛṣṇa, the Supreme Personality of Godhead, is hunting the gopīs in the bushes by the banks of the river Yamunā? In this way the Lord demonstrates His pastimes.” (Śrī Chaitanya-charitāmṛta: Madhya, 19.98).

[14] «Полностью отвергая всякую религиозную деятельность, преследующую мирские цели, эта „Бхагавата-пурана“ провозглашает высочайшую истину, которую могут постичь только те преданные, чьи сердца совершенно чисты. Высочайшая истина — реальность, во имя всеобщего блага отличная от иллюзии. Такая истина уничтожает тройственные страдания. Этой прекрасной „Бхагавата-пураны“, составленной великим мудрецом Вьясадевом (в пору его духовной зрелости), вполне достаточно для осознания Бога. Зачем тогда нужны какие-либо другие писания? Как только человек начинает внимательно и смиренно слушать послание „Бхагаватам“, это знание сразу же утверждает Всевышнего в его сердце» («Ш́рӣмад‑Бхāгаватам», 1.1.2; стих также цитируется в «Ш́рӣ Чаитанйа-чаритāмр̣те», Āди-лӣлā, 1.91; Мадхйа-лӣлā, 24.100 и 25.149).

[15] Вайшнава ке, 4.

[16] Бхокта̄рам̇ йаджн̃а-тапаса̄м̇, сарва-лока-махеш́варам / сухр̣дам̇ сарва-бхӯта̄на̄м̇, джн̃а̄тва̄ ма̄м̇ ш́а̄нтим р̣ччхати — «Знай, что Я цель всех жертвоприношений и аскез, Я — владыка всех миров. Более того, Я друг и благожелатель каждого, и тот, кто постиг это, обретает подлинное умиротворение» (Бхагавад‑гӣтā, 5.29).

[17] «О Партха, те, кто называют себя Моими преданными, не являются таковыми, но те, кто преданы Моим преданным, действительно Мои преданные» («Āди-пура̄н̣а»; приводится в «Ш́рӣ Чаитанйа-чаритāмр̣те», Мадхйа-лӣлā, 11.28, а также в «Лагху‑бхāгаватāмр̣те», 2.6).

[18] «Духовного учителя следует почитать наравне с Самим Хари, Верховной Личностью Бога, ибо он является дорогим слугой Господа. Это провозглашают все священные писания и именно так смотрят на духовного учителя все по-настоящему святые люди. Поэтому я в глубоком почтении склоняюсь перед духовным учителем, подлинным представителем Шри Хари» (Ш́рӣла Виш́ванāтх Чакравартӣ Ṭха̄кур, «Ш́рӣ Ш́рӣ Гурва̄ш̣т̣ака», 7).

[19] А̄ра̄дхана̄на̄м̇ сарвеш̣а̄м̇, виш̣н̣ор а̄ра̄дханам̇ парам / тасма̄т паратарам̇ деви, тадӣйа̄на̄м̇ самарчанам — «[Господь Шива сказал богине Дурге:] „Дорогая деви, хотя Веды советуют поклоняться богам, высшим видом поклонения является поклонение Господу Вишну. Однако еще выше — служение вайшнавам, тем, кого связывают прочные узы с Господом Вишну“» («Падма-пура̄н̣а»; «Ш́рӣ Чаитанйа-чарита̄мр̣та», Мадхйа-лӣла̄, 11.31).

[20] «Все явленные писания заключают, что даже мгновение общения с чистым преданным способно даровать все благо» («Ш́рӣ Чаитанйа-чаритāмр̣та», Мадхйа-лӣлā, 22.54).

[21] А̄дарах̣ паричарйа̄йа̄м̇, сарва̄н̇гаир абхиванданам / мад-бхакта-пӯджа̄бхйадхика̄, сарва-бхӯтеш̣у ман-матих̣(«Ш́рӣмад-Бха̄гаватам», 11.19.21).

[22] На ме ’бхакташ́ чатур-ведӣ, мад-бхактах̣ ш́вапачах̣ прийах̣ / тасмаи дейам̇ тато гра̄хйам̇, са ча пӯджйо йатха̄ хй ахам — «Того, кто блестяще образован и является знатоком всех Вед, но не посвятил себя беспримесному служению Мне, не следует считать Моим преданным. С другой стороны, человек, даже родившийся в семье собакоедов, может быть Моим дорогим преданным, если его не привлекают плоды кармы и гьяны. Все должны оказывать почтение такому человеку, и все, что он предлагает, следует принимать с почтением. Такой Мой преданный достоин того же поклонения, какое возносится Мне» («Сканда-пура̄н̣а»; цитируется в «Хари‑бхакти‑виласе» (10.127) и в «Ш́рӣ Чаитанйа-чарита̄мр̣те» (Мадхйа-лӣла̄, 19.50; 20.58; Антйа-лӣла̄, 16.25)).

[23] Гурва̄бхӣш̣т̣а-супӯракам̇ гуру-ган̣аир а̄ш́ӣш̣а-самбхӯш̣итам̇, чинтйа̄чинтйа-самаста-веда-нипун̣ам̇ ш́рӣ-рӯпа-пантха̄нугам / говинда̄бхидхам уджвалам̇ вара-танум̇ бхактй анвитам̇ сундарам̇, ванде виш́ва-гурун̃ ча дивйа-бхагават-премн̣о хи бӣджа-прадам — «С величайшим почтением я склоняюсь перед тем, кто украшен благословениями всей гуру-варги и исполняет самые сокровенные желания своего Гуру. Он знаток как постижимых, так и непостижимых истин. Выдающийся последователь божественного учения Шри Рупы, он известен как Шри Бхакти Сундар Говинда. Его сияющий облик излучает преданность Господу. Он явился из высшего мира и прославился в этом мире как истинный духовный учитель, способный даровать семя божественной любви» (пран̣а̄ма мантра, составленная Ш́рӣлой Бхакти Ракш̣аком Ш́рӣдхаром Дев-Госва̄мӣ Маха̄ра̄джем).

[24] Чатур-виддха̄ бхаджанте ма̄м̇, джана̄х̣ сукр̣тино ’рджуна / а̄рто джиджн̃а̄сур артха̄ртхӣ, джн̃а̄нӣ ча бхаратарш̣абха — «Великий потомок Бхараты! Четыре типа удачливых людей приходят к поклонению Мне: те, кто в беде, любознательные, желающие выгоды и стремящиеся к постижению Абсолютной Истины» (Бхагавад‑гӣта̄, 7.16).

[25] Ка̄рпан̣йа-дош̣опахата-свабха̄вах̣, пр̣ччха̄ми тва̄м̇ дхарма-сам̇мӯд̣ха-чета̄х̣ / йач чхрейах̣ сйа̄н ниш́читам̇ брӯхи тан ме, ш́иш̣йас те ’хам̇ ш́а̄дхи ма̄м̇ тва̄м̇ прапаннам — «Я не знаю, в чем состоит мой подлинный долг. Я растерян и утратил мужество. Будь милостив, укажи, что для меня наиболее благоприятно. Отныне я предавшийся Тебе ученик. Пожалуйста, будь моим наставником!» (Бхагавад‑гӣта̄, 2.7).

[26] «Кому мне сказать, и кто мне поверит, что Верховная Личность Бога, Кришна, подстерегает гопи в кустах на берегу Ямуны? Так Господь являет Свои игры» («Ш́рӣ Чаитанйа-чаритāмр̣та», Мадхйа-лӣлā, 19.98).

[27] «Повністю відкидаючи усіляку релігійну діяльність, яка має на меті мирські здобутки, ця „Бгаґавата‑пурана“ проголошує найвищу істину, яку можуть збагнути лише ті віддані, чиї серця цілковито чисті. Найвища істина — реальність, на благо усіх відмінна від ілюзії. Така істина знищує потрійні страждання. Цієї чудової „Бгаґавата‑пурани“, складеної великим мудрицем В’ясадевою (у добу його духовної зрілості), повністю достатньо для усвідомлення Бога. Навщо тоді потрібні які‑небудь інші писання? Щойно людина починає уважно й смиренно слухати послання „Бгаґаватам“, це знання одразу ж стверджує Всевишнього у його серці» («Ш́рīмад‑Бгāґаватам», 1.1.2; також цитується у «Ш́рī Чаiтанйа-чарітāмр̣ті», Āді-лīлā, 1.91; Мадгйа-лīлā, 24.100 й 25.149).

[28] Вайшнава ке, 4.

[29] Бгаґавад‑ґīтā, 5.29.

[30] «О Партго, ті, хто кличуть себе Моїми відданими, не є такими, але ті, хто відданий Моїм відданим, дійсно Мої віддані» («Āді-пура̄н̣а»; наводиться також у «Ш́рī Чаiтанйа-чарітāмр̣ті», Мадгйа-лīлā, 11.28, а також у «Лаґгу‑бгāґаватāмр̣ті», 2.6).

[31] «Духовного вчителя слід шанувати нарівні із самим Харі, Верховною Особою Бога, бо він є улюбленим слугою Господа. Це проголошують усі священні писання й саме так дивляться на духовного вчителя усі по‑справжньому святі люди. Тому я із глибокою пошаною схиляюся перед духовним вчителем, істиним представником Шрі Харі» (Ш́рīла Віш́ванāтг Чакравартī Ṭга̄кур, «Ш́рī Ш́рī Гурва̄ш̣т̣ака», 7).

[32] Падма‑пурāн̇а.

[33] «Усі явлені писання висновують, що навіть мить спілкування із чистим відданим здатна дарувати усе благо» («Ш́рī Чаiтанйа-чарітāмр̣та», Мадгйа-лīлā, 22.54).

[34] Ш́рīмад‑Бгāґаватам, 11.19.21.

[35] Харі‑бгакті‑віласа, 10.127.

[36] Пран̣āма-мантра.

[37] Бгаґавад‑ґīтā, 7.16.

[38] Бгаґавад-ґīтā, 2.7.

[39] «Кому мені сказати й хто мені повірить, що Верховна Особистість Бога, Крішна, стереже ґопі у кущах на березі Ямуни? Так Господь являє Свої ігри» («Ш́рī Чаiтанйа-чарітāмр̣та», Мадгйа-лīлā, 19.98).



скачать (формат MP3, 0.00P)

скачать (формат MP3, 72.27M)

←  «Праздник вселенского счастья | Забег безумцев». Вьяса-пуджа Шрилы Авадхута Махараджа на Гупта Говардхане ·• Архив новостей •· «Что заставило меня предаться». Фрагмент лекции Шрилы Бхакти Бимала Авадхута Махараджа из цикла «Просто о трансцендентном» →
Главная | Миссия | Учение | Библиотека | Контактная информация