Up Close and Personal.” An interview with Bhakti Lalita Devi Dasi | «Близкое и личное». Интервью с Бхакти Лалитой Деви Даси



скачать (формат MP3, 13.22M)

Шримати Бхакти Лалита Деви Даси 

Интервью

 

Я бы сказала, что находилась в поиске истины, и он привел меня к лотосоподобным стопам вайшнавов, к нашему Гурудеву. У меня было много «больших» вопросов, которые требовали ответа, таких как: «Кто я есть?», «Зачем я здесь?», «Почему я вижу в мире столь много страданий?», «Какова природа души?», «Каково наше предназначение, цель нашей жизни?» Все эти вопросы, на которые я никогда не могла найти удовлетворительных ответов, в итоге привели меня туда, где мы сейчас находимся, — в Шри Чайтанья Сарасват Матх, даровали связь со Шри Гуру-Гаурангой. У меня была сильная и крайне острая потребность найти ответы на свои вопросы, а потом, в свои студенческие годы, которые продлились недолго, я все время проводила в библиотеке, читая книги Шрилы Прабхупады. Это стало моим основным интересом. В конце концов возникло такое желание: «Все! Мне необходимо найти учителя». Для меня это стало предельно ясно, но те годы в колледже я действительно просто искала то, что отзовется в моем сердце, то, где я найду исчерпывающую истину в самом полном ее воплощении и в том виде, который будет для меня естественным и вдохновляющим.

Читая книги Шрилы Прабхупады, я только и думала: «Конечно! Конечно! Конечно! Это настолько реально, настолько истинно!», а потом почувствовала, что пора применить все это на практике и найти своего Гуру. Ничего особенного не происходило примерно до 1990 года, когда я познакомилась с одной очень возвышенной преданной-вайшнави. Она пригласила меня приехать, пожить с ней, служить ее Божествам.

[Затем] я расспрашивала других преданных и писала тем, кого уже знала. Меня направили в Шри Чайтанья Сарасват Матх, к лотосоподобным стопам Шрилы Гурудева. Когда я увидела его фотографию, услышала его лекции, то пережила сильное вдохновение, почувствовала себя спокойно, почувствовала себя дома и сразу же, как только у меня получилось, поехала, чтобы встретиться с ним.

Это был драматический момент, когда я решила поехать в Индию, поскольку мне пришлось сбежать из ашрама, в котором я находилась. Там не одобряли мои походы в Шри Чайтанья Сарасват Матх, поэтому я уехала быстро, многое бросила на произвол судьбы. Я думала, что никогда не вернусь. У меня был билет в один конец в Индию. Я со всеми простилась, думая, что никогда не вернусь в Америку. Я попрощалась с отцом и мамой и отправилась в один конец — в Индию, чтобы встретиться со Шрилой Гурудевом. Это было в 1992 году.

Увидев его в первый раз, я почувствовала себя очень спокойной. Ощущение было такое, словно я попала домой. Впервые за всю жизнь я нашла что-то, напоминающее дом. Впервые встретила настоящего отца, настоящую семью. И само пребывание в святой Дхаме легло бальзамом на душу — было очень уютно, по-домашнему.

В один из дней Шрила Гурудев позвал меня и спросил, готова ли я к инициации. Я ответила: «Да». Я сказала ему, что чувствую себя, словно пчела рядом с банкой, полной меда: «Я хочу приобщиться, попасть внутрь и вкусить сладость Святого Имени, кришна-катхи». Тогда он сказал: «Значит, ты готова к инициации», и пригласил меня прийти, подготовившись. На подготовку у меня был всего час, и каким-то образом я всегда знала, что он даст мне имя Лалита. Мне очень нравилась личность Лалиты Деви. В первой семье преданных, с которыми я жила, были Божества Радхи, Кришны, Махапрабху и множества гопи. Я всегда сидела на одной линии с Лалитой Деви в храме. Читала все молитвы, сидела на лекциях и чувствовала: он выберет это имя! И после вручения четок Гурудев дал мне имя: Лалита Деви Даси. Мое сердце было счастливо. Все было настолько идеально, реально и вдохновляюще! Это был незабываемый день в Навадвип Дхаме. Мы сидели на веранде Шрилы Шридхара Махараджа, где Гурудев давал инициации в начале 90-х, в 1992 году.

Это очень радостные воспоминания. Это был тот момент, когда моя жизнь началась. Так я почувствовала: «Это настоящее начало моей жизни, наполненной смыслом и связью с Божественным». Я почувствовала новое вдохновение, начало новой жизни, осознала то, что теперь я могу идти дальше под божественным покровительством и со Святым Именем, посаженным в моем сердце.

Гурудев зачислил меня в группу, которую он называл «резервом отряда смертников». «Отряд смертников» — это такая группа, которая готова на что угодно и когда угодно, всегда готова для любого служения. Он поместил меня в этот «отряд», и я оставалась в резерве долгое время.

Затем, спустя некоторое время, он позволил мне служить в качестве своего личного секретаря. Точнее, одного из них. Их было много, и я была одним из них. Вместе мы занимались его корреспонденцией на протяжении нескольких лет — может быть, восьми или девяти. И это показалось мне идеальным служением, которое я могла для него совершать. Это соответствовало моей природе, и Гурудев был очень счастлив моему служению и письмам, которые рождались с большим вдохновением.

Так продолжалось до его последних дней, и до сих пор я служу в качестве одного из секретарей Шри Чайтанья Сарасват Матха, генеральных секретарей, и скучаю по тем дням, когда я могла быть с ним, и мы могли вместе писать его письма, когда я только начала служить в качестве секретаря Шрилы Гурудева.

Он хотел, чтобы я была на посту очень рано утром. Именно в это время он любил писать письма, но было не так-то просто вставать и быть в половине четвертого или четыре утра собранным и готовым писать и концентрироваться, но мне пришлось этому научиться. Это была моя первостепенная задача: вставать, быть собранным и готовым служить к четырем часам утра, иногда — к половине четвертого. А если я опаздывала — то где я была?

У Гурудева были очень личностные отношения со всеми. По мере того как миссия становилась все больше и больше, все равно он сохранял эту очень личностную манеру общения с каждым. Это производило неизгладимое, чудесное впечатление.

У Шрилы Гурудева было много слуг. Помню, однажды я посчитала, и там нас оказалось около двадцати. Постоянно кто-то входил на веранду или уходил. Помогали ему или его слугам. И все бежали, чтобы подать ему стакан воды. Иногда случались среди нас и конфликты. Также был прекрасный круг общения в среде его приближенных. С нами жило много санньяси. Госвами Махарадж был там, когда не путешествовал по России. Также Ашрам Махарадж приезжал послужить, Авадхут Махарадж, Джанардан Махарадж, Тривикрам Махарадж. Махананда Прабху всегда там находился.

Бывали моменты, когда я была готова сесть на следующий же самолет из страны — хоть куда, была готова поехать в аэропорт, узнать, когда следующий рейс в любой пункт назначения... но, слава Богу, я никогда этого не сделала и многое выдержала.

Самое счастливое мое воспоминание — это когда мы плыли в лодке по Шри Говинда-кунде в Навадвипе со Шрилой Гурудевом и мурти Гауранги Махапрабху вместе со всеми преданными, которые там собрались. Мы пели под аккомпанемент мриданги и каратал, проплывая вокруг Гирираджа по Говинда-кунде. Я помню, мне подумалось, что это лучший день в моей жизни. Что может быть лучше — в одной лодке с Гуру и Гаурангой, воспевая святые имена? Гурудев вел киртан, и мы плыли вокруг Гирираджа по Говинда-кунде на Гупта Говардхане. Я никогда не забуду тот день и всегда буду хранить его в особом уголке своего сердца. Мне бы хотелось, чтобы это продолжалось вновь и вновь. Я надеюсь, что когда-нибудь это снова произойдет в духовном мире по милости Гурудева.

Одна из вещей, которые я поняла: Гурудев желал, чтобы мы отдавали свои сердца и свои жизни и не теряли бы своего драгоценного времени, а также — искали служение, которое необходимо, в котором есть потребность. Необходимо принять на себя ответственность за такое служение, [взять на себя] ответственное служение, которое необходимо. Он сказал, что это станет лучшим применением нашего времени и сил: постараться найти служение, приходящее от более возвышенного вайшнава, вашего Гуру или старших преданных. Выясните, что необходимо, чего не хватает, и сделайте шаг вперед, предложите себя, возьмите ответственность за служение, которое приходит к вам. Это то, что по-настоящему ценится преданными. 

Перевод и транскрипцию выполнила Приянана Деви Даси
Редактор: Традиш Дас



Шріматі Бхакті Лаліта Деві Дасі 

Інтервью

 

Я би сказала, що перебувала в пошуку істини, і він привів мене до лотосових стіп вайшнавів, до нашого Гурудева. У мене було багато «великих» питань, які вимагали відповіді, наприклад: «Хто я є?», «Навіщо я тут?», «Чому я бачу в світі настільки велику кількість страждань?», «Якою є природа души?», «Яке наше призначення, мета нашого життя?» Усі ці питання, на які я ніколи не могла знайти задовільні відповіді, в результаті привели мене туди, де ми зараз знаходимось, — в Шрі Чайтанья Сарасват Матх, подарували звязок із Шрі Гуру-Гаурангою. У мене була потужна і в край гостра потреба знайти відповіді на всі свої питання, а потім, в свої студентські роки, котрі протривали зовсім недовго, я весь час проводила в бібліотеці, читаючи книжки Шріли Прабхупади. Це стало моїм найголовнішим інтересом. Зрештою виникло таке бажання: «Все! Мені необхідно знайти вчителя». Для мене це стало чітко зрозуміло, але в ті роки, у коледжі, я дійсно попросту шукала те, що відгукнеться в моєму серці, те, де я знайду цілковиту істину в найповнішому її втілені і в тому вигляді, який буде для мене природним та надихаючим.

Читаючи книги Шріли Прабхупади, я тільки те й думала: «Авжеж! Авжеж! Авжеж! Це настільки реально, настільки істинно!», а потім я відчула, що прийшов час застосувати все це на практиці і знайти свого Гуру. Нічого особливого не відбувалося приблизно до 1990 року, коли я познайомилась з однією дуже чистою відданою-вайшнаві. Вона запросила мене приїхати, пожити разом із нею, служити її Божествам.

[Потім] я розпитувала інших відданих і писала тим, кого я вже знала. Мене направили до Шрі Чайтанья Сарасват Матху, до лотосоподібних стіп Шріли Гурудева. Коли я побачила його фото, почула його лекції, то пережила велике натхнення, відчула себе спокійно, відчула себе вдома і одразу, як тільки це стало можливим, поїхала, щоб зустрітися із ним.

Це був дуже драматичний момент, коли я вирішила поїхати до Індії, оскільки мені довелось втекти з ашраму, в якому я перебувала. Там не схвалювали мої походи до Шрі Чайтанья Сарасват Матху, тому я поїхала дуже швидко, багато чого кинула напризволяще. Я вважала, що ніколи вже не повернусь. В мене був квиток в один кінець до Індії. Я зі всіма попрощалась, думаючи, що ніколи вже не повернусь до Америки. Я попрощалась з батьком та з мамою і відправилась в один кінець — в Індію, щоб зустрітися із Шрілой Гурудевом. Це було в 1992 році.

Побачивши його вперше, я відчула себе дуже спокійною. Відчуття було таке, наче я потрапила додому. Вперше за все життя я віднайшла те, що нагадує справжній дім. Та саме перебування у святій Дхамі лягло бальзамом на душу — було дуже затишно, по-домашньому.

В один із днів Шріла Гурудев підізвав мене та запитав, чи готова я до ініціації. Я відповіла: «Так». Я сказала йому, що відчуваю себе, немов бджола поруч із повною банкою меду: «Я хочу долучитися, потрапити всередину і вкусити солодкість Святого Імені, крішна-катхи». Тоді він відповів: «Виходить, ти готова до ініціації», та запросив мене прийти, підготувавшись. На підготовку у мене була лише година, та якимось чином я завжди знала, що він дасть мені імя Лаліта. Мені завжди подобалась особистість Лаліти Деві. В першій родині відданих, з котрими я жила, були Божества Радхі, Крішни, Махапрабху та багато гопі. Я завжди сиділа по одній лінії з Лалітою Деві у храмі. Читала всі молитви, сиділа на лекціях і відчувала: він обере це імя! Та після вручення чоток Гурудев дав мені ім’я: Лаліта Деві Дасі. Моє серце було щасливе. Все було настільки ідеально, дійсно та надихаюче! Це був незабутній день в Навадвіп Дхамі. Ми сиділи на веранді Шріли Шрідхара Махараджа, де Гурудев давав ініціації на початку 90-х, у 1992 році.

Це дуже радісний спогад. Це був саме той момент, в який розпочалось моє життя. Так я відчула: «Це справжній початок мого життя, наповненого сенсом та зв’язком із Божественним». Я відчула нове натхнення, початок нового життя, усвідомила те, що зараз я можу йти далі під захистом божественного покровителя та зі Святим Іменем, посадженим у моєму серці.

Гурудев зарахував мене до групи, котру він називав «резервом загону смертників». «Загін смертників» — це така група, яка готова на що завгодно та коли завгодно, завжди напоготові для будь-якого служіння. Він помістив мене до цього «загону», і я залишалась в резерві довгий час.

Потім, через деякий час він дозволив мені служити в якості особистого секретаря Точніше кажучи, одного з них. Їх було багато, і я була одним з них. Разом ми займалися його кореспонденцією на протязі кількох років — можливо, вісім або девять. І це здавалося для мене ідеальним служінням, яке я могла для нього виконувати. Це відповідало моїй природі, і Гурудев був дуже щасливий моєму служінню та листам, які народжувалися з великим натхненням. Все це тривало до його останніх років, та й зараз я служу в якості одного з секретарів Шрі Чайтанья Сарасват Матху, генеральних секретарів, та сумую по тих днях, коли я мала можливість бути з ним, і ми могли разом писати його листи, коли я тільки почала служити в якості секретаря Шріли Гурудева.

Він хотів, щоб я була на посту дуже рано вранці. Саме в цей час він любив писати листи, але було не так-то й просто вставати і бути у пів на четверту або о четвертій годині ранку зібраним та готовим писати і концентруватися, але мені прийшлось цьому навчатися. Це було моє найголовніше завдання: прокидатися, бути зібраною і готовою служити о четвертій годині ранку, іноді о пів на четверту. Але якщо я спізнювалася — то де я була? У Гурудева були дуже індивідуальні відносини з усіма. По мірі того як місія ставала все більше і більше, все одно він зберігав цю дуже особисту манеру спілкування з кожним. Це справляло незабутнє, чудове враження.

У Шріли Гурудева дуже багато слуг. Пам’ятаю одного разу я порахувала, і нас там виявилось біля двадцяти. Постійно хтось заходив на веранду або йшов. Допомагали його або його слугам. І всі бігли, щоб подати йому склянку води. Іноді серед нас траплялись і конфлікти. Також було чудове коло спілкування серед його близького оточення. З нами жило багато санньясі. Госвамі Махарадж був там, коли не мандрував Росією. Ашрам Махарадж приїздив послужити, Авадхут Махарадж, Джанардан Махарадж, Трівікрам Махарадж. Махананда Прабху завжди там знаходився.

Були такі випадки, коли я була готова сісти на наступний же літак з країни — хоч куди, була готова поїхати в аеропорт, дізнатися, коли наступний (найближчий) літак в будь-який пункт призначення…але, слава Богу, я ніколи цього не робила і багато витримала.

Найщасливіший мій спогад — це коли ми пливли в човні по Шрі Говінда-кунді в Навадвіпі зі Шрілою Гурудевом та мурті Гауранги Махапрабху разом зі всіма відданими, які там збиралися. Ми співали під акомпанемент мріданги і каратал, пропливаючи навколо Гіріраджа по Говінда-кунді. Я пам’ятаю, мені подумалось, що це найкращий день в моєму житті. Що може бути краще — в одному човні з Гуру і Гаурангою, оспівуючи святі імена? Гурудев вів кіртан, і ми пливли навколо Гіріраджа по Говінда-кунді на Гупта Говадхані. Я ніколи не забуду той день і завжди буду зберігати його в особливому куточку свого серця. Мені б хотілось, щоб це тривало знову і знову. Я сподіваюсь, що колись це знову відбудеться в духовному світі по милості Гурудева.

Одна з речей, котру я зрозуміла: Гурудев бажав, щоб ми віддавали свої серця і свої життя та не втрачали б свого дорогоцінного часу, а також — шукали служіння, яке необхідне, в якому є потреба. Він сказав, що це стане кращим застосуванням нашого часу та сил: постаратися знайти служіння, що приходить від більш великого вайшнава, вашого Гуру або старших відданих. Зясуйте, що необхідно, чого не вистачає, і зробіть крок вперед, запропонуйте себе, візьміть відповідальність за служіння, яке приходить до вас. Це те, що по-справжньому цінується відданими. 

Перекладач: Аннапурна Девi Дасi
Редактор: Крішна Чайтанья Дас




←  Субботняя программа в Лахте. 15 июня 2013 года. ·• Архив новостей •· «Визит Шрипада Б. С. Хришикеша Махараджа в Новомосковск». 13 июня 2013 года  →

Get the Flash Player to see this player.
скачать (формат MP3, 13.9 МБ)

Шримати Бхакти Лалита Деви Даси 

Интервью

 

Я бы сказала, что находилась в поиске истины, и он привел меня к лотосоподобным стопам вайшнавов, к нашему Гурудеву. У меня было много «больших» вопросов, которые требовали ответа, таких как: «Кто я есть?», «Зачем я здесь?», «Почему я вижу в мире столь много страданий?», «Какова природа души?», «Каково наше предназначение, цель нашей жизни?» Все эти вопросы, на которые я никогда не могла найти удовлетворительных ответов, в итоге привели меня туда, где мы сейчас находимся, — в Шри Чайтанья Сарасват Матх, даровали связь со Шри Гуру-Гаурангой. У меня была сильная и крайне острая потребность найти ответы на свои вопросы, а потом, в свои студенческие годы, которые продлились недолго, я все время проводила в библиотеке, читая книги Шрилы Прабхупады. Это стало моим основным интересом. В конце концов возникло такое желание: «Все! Мне необходимо найти учителя». Для меня это стало предельно ясно, но те годы в колледже я действительно просто искала то, что отзовется в моем сердце, то, где я найду исчерпывающую истину в самом полном ее воплощении и в том виде, который будет для меня естественным и вдохновляющим.

Читая книги Шрилы Прабхупады, я только и думала: «Конечно! Конечно! Конечно! Это настолько реально, настолько истинно!», а потом почувствовала, что пора применить все это на практике и найти своего Гуру. Ничего особенного не происходило примерно до 1990 года, когда я познакомилась с одной очень возвышенной преданной-вайшнави. Она пригласила меня приехать, пожить с ней, служить ее Божествам.

[Затем] я расспрашивала других преданных и писала тем, кого уже знала. Меня направили в Шри Чайтанья Сарасват Матх, к лотосоподобным стопам Шрилы Гурудева. Когда я увидела его фотографию, услышала его лекции, то пережила сильное вдохновение, почувствовала себя спокойно, почувствовала себя дома и сразу же, как только у меня получилось, поехала, чтобы встретиться с ним.

Это был драматический момент, когда я решила поехать в Индию, поскольку мне пришлось сбежать из ашрама, в котором я находилась. Там не одобряли мои походы в Шри Чайтанья Сарасват Матх, поэтому я уехала быстро, многое бросила на произвол судьбы. Я думала, что никогда не вернусь. У меня был билет в один конец в Индию. Я со всеми простилась, думая, что никогда не вернусь в Америку. Я попрощалась с отцом и мамой и отправилась в один конец — в Индию, чтобы встретиться со Шрилой Гурудевом. Это было в 1992 году.

Увидев его в первый раз, я почувствовала себя очень спокойной. Ощущение было такое, словно я попала домой. Впервые за всю жизнь я нашла что-то, напоминающее дом. Впервые встретила настоящего отца, настоящую семью. И само пребывание в святой Дхаме легло бальзамом на душу — было очень уютно, по-домашнему.

В один из дней Шрила Гурудев позвал меня и спросил, готова ли я к инициации. Я ответила: «Да». Я сказала ему, что чувствую себя, словно пчела рядом с банкой, полной меда: «Я хочу приобщиться, попасть внутрь и вкусить сладость Святого Имени, кришна-катхи». Тогда он сказал: «Значит, ты готова к инициации», и пригласил меня прийти, подготовившись. На подготовку у меня был всего час, и каким-то образом я всегда знала, что он даст мне имя Лалита. Мне очень нравилась личность Лалиты Деви. В первой семье преданных, с которыми я жила, были Божества Радхи, Кришны, Махапрабху и множества гопи. Я всегда сидела на одной линии с Лалитой Деви в храме. Читала все молитвы, сидела на лекциях и чувствовала: он выберет это имя! И после вручения четок Гурудев дал мне имя: Лалита Деви Даси. Мое сердце было счастливо. Все было настолько идеально, реально и вдохновляюще! Это был незабываемый день в Навадвип Дхаме. Мы сидели на веранде Шрилы Шридхара Махараджа, где Гурудев давал инициации в начале 90-х, в 1992 году.

Это очень радостные воспоминания. Это был тот момент, когда моя жизнь началась. Так я почувствовала: «Это настоящее начало моей жизни, наполненной смыслом и связью с Божественным». Я почувствовала новое вдохновение, начало новой жизни, осознала то, что теперь я могу идти дальше под божественным покровительством и со Святым Именем, посаженным в моем сердце.

Гурудев зачислил меня в группу, которую он называл «резервом отряда смертников». «Отряд смертников» — это такая группа, которая готова на что угодно и когда угодно, всегда готова для любого служения. Он поместил меня в этот «отряд», и я оставалась в резерве долгое время.

Затем, спустя некоторое время, он позволил мне служить в качестве своего личного секретаря. Точнее, одного из них. Их было много, и я была одним из них. Вместе мы занимались его корреспонденцией на протяжении нескольких лет — может быть, восьми или девяти. И это показалось мне идеальным служением, которое я могла для него совершать. Это соответствовало моей природе, и Гурудев был очень счастлив моему служению и письмам, которые рождались с большим вдохновением.

Так продолжалось до его последних дней, и до сих пор я служу в качестве одного из секретарей Шри Чайтанья Сарасват Матха, генеральных секретарей, и скучаю по тем дням, когда я могла быть с ним, и мы могли вместе писать его письма, когда я только начала служить в качестве секретаря Шрилы Гурудева.

Он хотел, чтобы я была на посту очень рано утром. Именно в это время он любил писать письма, но было не так-то просто вставать и быть в половине четвертого или четыре утра собранным и готовым писать и концентрироваться, но мне пришлось этому научиться. Это была моя первостепенная задача: вставать, быть собранным и готовым служить к четырем часам утра, иногда — к половине четвертого. А если я опаздывала — то где я была?

У Гурудева были очень личностные отношения со всеми. По мере того как миссия становилась все больше и больше, все равно он сохранял эту очень личностную манеру общения с каждым. Это производило неизгладимое, чудесное впечатление.

У Шрилы Гурудева было много слуг. Помню, однажды я посчитала, и там нас оказалось около двадцати. Постоянно кто-то входил на веранду или уходил. Помогали ему или его слугам. И все бежали, чтобы подать ему стакан воды. Иногда случались среди нас и конфликты. Также был прекрасный круг общения в среде его приближенных. С нами жило много санньяси. Госвами Махарадж был там, когда не путешествовал по России. Также Ашрам Махарадж приезжал послужить, Авадхут Махарадж, Джанардан Махарадж, Тривикрам Махарадж. Махананда Прабху всегда там находился.

Бывали моменты, когда я была готова сесть на следующий же самолет из страны — хоть куда, была готова поехать в аэропорт, узнать, когда следующий рейс в любой пункт назначения... но, слава Богу, я никогда этого не сделала и многое выдержала.

Самое счастливое мое воспоминание — это когда мы плыли в лодке по Шри Говинда-кунде в Навадвипе со Шрилой Гурудевом и мурти Гауранги Махапрабху вместе со всеми преданными, которые там собрались. Мы пели под аккомпанемент мриданги и каратал, проплывая вокруг Гирираджа по Говинда-кунде. Я помню, мне подумалось, что это лучший день в моей жизни. Что может быть лучше — в одной лодке с Гуру и Гаурангой, воспевая святые имена? Гурудев вел киртан, и мы плыли вокруг Гирираджа по Говинда-кунде на Гупта Говардхане. Я никогда не забуду тот день и всегда буду хранить его в особом уголке своего сердца. Мне бы хотелось, чтобы это продолжалось вновь и вновь. Я надеюсь, что когда-нибудь это снова произойдет в духовном мире по милости Гурудева.

Одна из вещей, которые я поняла: Гурудев желал, чтобы мы отдавали свои сердца и свои жизни и не теряли бы своего драгоценного времени, а также — искали служение, которое необходимо, в котором есть потребность. Необходимо принять на себя ответственность за такое служение, [взять на себя] ответственное служение, которое необходимо. Он сказал, что это станет лучшим применением нашего времени и сил: постараться найти служение, приходящее от более возвышенного вайшнава, вашего Гуру или старших преданных. Выясните, что необходимо, чего не хватает, и сделайте шаг вперед, предложите себя, возьмите ответственность за служение, которое приходит к вам. Это то, что по-настоящему ценится преданными. 

Перевод и транскрипцию выполнила Приянана Деви Даси
Редактор: Традиш Дас



Шріматі Бхакті Лаліта Деві Дасі 

Інтервью

 

Я би сказала, що перебувала в пошуку істини, і він привів мене до лотосових стіп вайшнавів, до нашого Гурудева. У мене було багато «великих» питань, які вимагали відповіді, наприклад: «Хто я є?», «Навіщо я тут?», «Чому я бачу в світі настільки велику кількість страждань?», «Якою є природа души?», «Яке наше призначення, мета нашого життя?» Усі ці питання, на які я ніколи не могла знайти задовільні відповіді, в результаті привели мене туди, де ми зараз знаходимось, — в Шрі Чайтанья Сарасват Матх, подарували звязок із Шрі Гуру-Гаурангою. У мене була потужна і в край гостра потреба знайти відповіді на всі свої питання, а потім, в свої студентські роки, котрі протривали зовсім недовго, я весь час проводила в бібліотеці, читаючи книжки Шріли Прабхупади. Це стало моїм найголовнішим інтересом. Зрештою виникло таке бажання: «Все! Мені необхідно знайти вчителя». Для мене це стало чітко зрозуміло, але в ті роки, у коледжі, я дійсно попросту шукала те, що відгукнеться в моєму серці, те, де я знайду цілковиту істину в найповнішому її втілені і в тому вигляді, який буде для мене природним та надихаючим.

Читаючи книги Шріли Прабхупади, я тільки те й думала: «Авжеж! Авжеж! Авжеж! Це настільки реально, настільки істинно!», а потім я відчула, що прийшов час застосувати все це на практиці і знайти свого Гуру. Нічого особливого не відбувалося приблизно до 1990 року, коли я познайомилась з однією дуже чистою відданою-вайшнаві. Вона запросила мене приїхати, пожити разом із нею, служити її Божествам.

[Потім] я розпитувала інших відданих і писала тим, кого я вже знала. Мене направили до Шрі Чайтанья Сарасват Матху, до лотосоподібних стіп Шріли Гурудева. Коли я побачила його фото, почула його лекції, то пережила велике натхнення, відчула себе спокійно, відчула себе вдома і одразу, як тільки це стало можливим, поїхала, щоб зустрітися із ним.

Це був дуже драматичний момент, коли я вирішила поїхати до Індії, оскільки мені довелось втекти з ашраму, в якому я перебувала. Там не схвалювали мої походи до Шрі Чайтанья Сарасват Матху, тому я поїхала дуже швидко, багато чого кинула напризволяще. Я вважала, що ніколи вже не повернусь. В мене був квиток в один кінець до Індії. Я зі всіма попрощалась, думаючи, що ніколи вже не повернусь до Америки. Я попрощалась з батьком та з мамою і відправилась в один кінець — в Індію, щоб зустрітися із Шрілой Гурудевом. Це було в 1992 році.

Побачивши його вперше, я відчула себе дуже спокійною. Відчуття було таке, наче я потрапила додому. Вперше за все життя я віднайшла те, що нагадує справжній дім. Та саме перебування у святій Дхамі лягло бальзамом на душу — було дуже затишно, по-домашньому.

В один із днів Шріла Гурудев підізвав мене та запитав, чи готова я до ініціації. Я відповіла: «Так». Я сказала йому, що відчуваю себе, немов бджола поруч із повною банкою меду: «Я хочу долучитися, потрапити всередину і вкусити солодкість Святого Імені, крішна-катхи». Тоді він відповів: «Виходить, ти готова до ініціації», та запросив мене прийти, підготувавшись. На підготовку у мене була лише година, та якимось чином я завжди знала, що він дасть мені імя Лаліта. Мені завжди подобалась особистість Лаліти Деві. В першій родині відданих, з котрими я жила, були Божества Радхі, Крішни, Махапрабху та багато гопі. Я завжди сиділа по одній лінії з Лалітою Деві у храмі. Читала всі молитви, сиділа на лекціях і відчувала: він обере це імя! Та після вручення чоток Гурудев дав мені ім’я: Лаліта Деві Дасі. Моє серце було щасливе. Все було настільки ідеально, дійсно та надихаюче! Це був незабутній день в Навадвіп Дхамі. Ми сиділи на веранді Шріли Шрідхара Махараджа, де Гурудев давав ініціації на початку 90-х, у 1992 році.

Це дуже радісний спогад. Це був саме той момент, в який розпочалось моє життя. Так я відчула: «Це справжній початок мого життя, наповненого сенсом та зв’язком із Божественним». Я відчула нове натхнення, початок нового життя, усвідомила те, що зараз я можу йти далі під захистом божественного покровителя та зі Святим Іменем, посадженим у моєму серці.

Гурудев зарахував мене до групи, котру він називав «резервом загону смертників». «Загін смертників» — це така група, яка готова на що завгодно та коли завгодно, завжди напоготові для будь-якого служіння. Він помістив мене до цього «загону», і я залишалась в резерві довгий час.

Потім, через деякий час він дозволив мені служити в якості особистого секретаря Точніше кажучи, одного з них. Їх було багато, і я була одним з них. Разом ми займалися його кореспонденцією на протязі кількох років — можливо, вісім або девять. І це здавалося для мене ідеальним служінням, яке я могла для нього виконувати. Це відповідало моїй природі, і Гурудев був дуже щасливий моєму служінню та листам, які народжувалися з великим натхненням. Все це тривало до його останніх років, та й зараз я служу в якості одного з секретарів Шрі Чайтанья Сарасват Матху, генеральних секретарів, та сумую по тих днях, коли я мала можливість бути з ним, і ми могли разом писати його листи, коли я тільки почала служити в якості секретаря Шріли Гурудева.

Він хотів, щоб я була на посту дуже рано вранці. Саме в цей час він любив писати листи, але було не так-то й просто вставати і бути у пів на четверту або о четвертій годині ранку зібраним та готовим писати і концентруватися, але мені прийшлось цьому навчатися. Це було моє найголовніше завдання: прокидатися, бути зібраною і готовою служити о четвертій годині ранку, іноді о пів на четверту. Але якщо я спізнювалася — то де я була? У Гурудева були дуже індивідуальні відносини з усіма. По мірі того як місія ставала все більше і більше, все одно він зберігав цю дуже особисту манеру спілкування з кожним. Це справляло незабутнє, чудове враження.

У Шріли Гурудева дуже багато слуг. Пам’ятаю одного разу я порахувала, і нас там виявилось біля двадцяти. Постійно хтось заходив на веранду або йшов. Допомагали його або його слугам. І всі бігли, щоб подати йому склянку води. Іноді серед нас траплялись і конфлікти. Також було чудове коло спілкування серед його близького оточення. З нами жило багато санньясі. Госвамі Махарадж був там, коли не мандрував Росією. Ашрам Махарадж приїздив послужити, Авадхут Махарадж, Джанардан Махарадж, Трівікрам Махарадж. Махананда Прабху завжди там знаходився.

Були такі випадки, коли я була готова сісти на наступний же літак з країни — хоч куди, була готова поїхати в аеропорт, дізнатися, коли наступний (найближчий) літак в будь-який пункт призначення…але, слава Богу, я ніколи цього не робила і багато витримала.

Найщасливіший мій спогад — це коли ми пливли в човні по Шрі Говінда-кунді в Навадвіпі зі Шрілою Гурудевом та мурті Гауранги Махапрабху разом зі всіма відданими, які там збиралися. Ми співали під акомпанемент мріданги і каратал, пропливаючи навколо Гіріраджа по Говінда-кунді. Я пам’ятаю, мені подумалось, що це найкращий день в моєму житті. Що може бути краще — в одному човні з Гуру і Гаурангою, оспівуючи святі імена? Гурудев вів кіртан, і ми пливли навколо Гіріраджа по Говінда-кунді на Гупта Говадхані. Я ніколи не забуду той день і завжди буду зберігати його в особливому куточку свого серця. Мені б хотілось, щоб це тривало знову і знову. Я сподіваюсь, що колись це знову відбудеться в духовному світі по милості Гурудева.

Одна з речей, котру я зрозуміла: Гурудев бажав, щоб ми віддавали свої серця і свої життя та не втрачали б свого дорогоцінного часу, а також — шукали служіння, яке необхідне, в якому є потреба. Він сказав, що це стане кращим застосуванням нашого часу та сил: постаратися знайти служіння, що приходить від більш великого вайшнава, вашого Гуру або старших відданих. Зясуйте, що необхідно, чого не вистачає, і зробіть крок вперед, запропонуйте себе, візьміть відповідальність за служіння, яке приходить до вас. Це те, що по-справжньому цінується відданими. 

Перекладач: Аннапурна Девi Дасi
Редактор: Крішна Чайтанья Дас


Главная | Миссия | Учение | Библиотека | Контактная информация | Вьяса-пуджа
Пожертвования