«Учение Шрилы Сарасвати Тхакура» (на английском, с переводом на русский и украинский языки). Шрила Б. С. Госвами Махарадж. 1 января 2013 года. Гупта Говардхан, Чиангмай, Таиланд

Get the Flash Player to see this player.
скачать (формат MP3, 47.2 МБ)

Śrīla Bhakti Sudhīr Goswа̄mī Mahа̄rа̄j

The Teachings of Śrīla Saraswatī Ṭhākur

(From: http://mahamandala.com/en/audios/303)

1 January 2013,
Gupta Govardhan, Chiang Mai, Thailand

 

Special significance of Govardhan

Śrīla Saraswatī Ṭhākur, Guru Mahārāj quotes in Prapanna-jīvanāmṛtam, saying,

#00:00:12#

vṛndāvana haite śreṣṭha govarddhana-śaila
gāndharvvikā-giridhārī yathā krīḍā kaila[1]

That, śreṣṭha means the best, superior to the Vṛndāvan Pastimes of Rādhā and Kṛṣṇa are the Pastimes that take place in Govardhan. This is his divine vision and it is the divine vision of our Guru-varga. It is the conception that he is infusing in his followers, the significance, special significance of Govardhan. In his final days he expressed his heart’s aspiration, according to sentiments of Raghunāth Dās Goswāmī, nija-nikaṭa-nivāsaṁ dehi govardhana! tvam[2].

#00:01:30#

Raghunāth Dās Goswāmī is a prayojana-tattva āchārya, but he is praying for the shelter of Govardhan to get a position there. Śrīla Saraswatī Ṭhākur also expresses this. And Śrīla Bhaktivedānta Swāmī Prabhupād, he also in his final days to the astonishment and horror of his followers said that he wanted to go on Govardhan in a bullet cart, when his health was so fragile, but he was expressing his inner aspiration.

#00:02:19#

So, Śrīla Guru Mahārāj mentioned that in one place, where a building was being constructed, Śrīla Saraswatī Ṭhākur indicated, that his residence would be on the ground floor. And [they were wondering:] on the first floor above, who can stay there? They said, “If you’re staying on this level, then who will stay above you?” And he said, “Oh, that is for our Guru-varga, they’ll stay in the higher position and one step below, one step removed, we’ll render service from there.”

 

Motto of Śrīla Saraswatī Ṭhākur

#00:03:04#

So, often Śrīla Guru Mahārāj would say, that the motto of Śrīla Saraswatī Ṭhākur was encapsulated in this expression,

#00:03:22#

pūjalā rāga-patha gaurava bhaṅge
mātala sādhu-jana viṣaya raṅge[3]

Which he composed at the time of the inauguration of the Gauḍīya Maṭh flagship centre in Bagbazar, for they were living previously in a hired house, rented and the new Temple was opened, and in the procession was the Deities preceded and his Deities, various names, but one particularly, Gāndharvikā Giridhārī, [illegibly] and in that Maṭh. First of all that Mahāprabhu says,

#00:04:25#

pṛthivīte āche yata nagaradi grāma
sarvatra prachāra haibe mora nāma[4]

Sometimes it’s told predicted, saying this Kṛṣṇa consciousness movement will spread in every town and village in the world. So, sometimes those who were perceiving the intensity of Śrīla Saraswatī Ṭhākur to promote Kṛṣṇa consciousness everywhere were asking him, “So, is it your idea to make Temple, Kṛṣṇa Temple in every town and village in the world?” And he said, “No, that is not my idea. My idea is to make everyone’s heart a Temple of Kṛṣṇa. To establish a Temple for Guru, Gaurāṅga, Rādhā-Govinda in the heart of every living being, that is my idea.”

#00:05:24#

So, Śrīla Guru Mahārāj mentioned that when he came in connection with Gauḍīya Maṭh was not that he was attracted by the architecture of the Temples or some sort of grandeur, or organizational skills or any such thing. But what he was attracted to was the dignity of the conception, as given by Śrīla Saraswatī Ṭhākur. And he has expressed that in various writings, the ślokas Guru Mahārāj composed in praise of Saraswatī Ṭhākur, such as,

#00:06:10#

nikhila-bhuvana-māyā-chhinna-vichchhinna-kartrī
vibudha-bahula-mṛgyā-mukti-mohānta-dātrī
śithilita-vidhi-rāgārādhya-rādheśa-dhānī
vilasatu hṛdi nityaṁ bhakti-siddhānta-vāṇī[5]

Sometimes in summary, well, first of all in this poem, he said, “When I wrote this, I think I imprisoned Guru Mahārāj in a cage of poetry, like when they capture the royal Bengal tiger.” He said, “In a cage of poetry he has been captured.” And there it alludes to his intensity, that sometimes Guru Mahārāj said, “He had the sweetness of Vṛndāvan within.” Because Vṛndāvan is known as mādhurya, the land of sweetness. “The sweetness of Vṛndāvan within, but it could only be detected within, externally he was in the position of the devastator.” And he said in this śloka, chhinna-vichchhinna-kartrī, dropping atom bomb, conceptual atom bombs on a karmīs, jñānīs, all of different types of misconceptions.

#00:07:29#

So, when we presented Search for Sri Kṛṣṇa to Śrīla Guru Mahārāj and this picture was there, and with a caption, “He declared totalitarian war against all other conceptions, including theistic conceptions.” And I was afraid that maybe although Guru Mahārāj had said that, maybe it wasn’t appropriate to put that as a caption, it’s a little unusual, a little bold, not your typical caption for picture. “He declared totalitarian war against misconceptions, including all of the religion.” But Guru Mahārāj’s reaction was: he began to beam and smile and he said, “If you didn’t put anything else, if you only put this, he’d be fully represented there.”

#00:08:33#

So, he said, “The sweetness of Vṛndāvan within, it could only be detected within.” He didn’t make an external show of spiritual achievement, an ostentatious show of inner development and achievement, rather he was always concealing that. But when one man came and spoke of the beauty of Lakṣmī Devī, quoting so many ślokas in his presence, this internal conflict in his heart, there was a clash of sentiments within, that he wanted to express something about the beauty of Śrīmatī Rādhāraṇī, but that can’t be expressed in this world. Like the jāmbūnada-hema[6], the gold that flows in the river of heaven. But at the same time, he’s torn internally, and the man’s going on, praising Lakṣmī Devi to the point where the internal conflict, clash of emotions was so great, that Śrīla Saraswatī Ṭhākur fainted, in ecstasy, he fainted and fell on the floor, but he would not violate his principle of pūjala rāga-pātha gaurava-bhaṅge. To keep the rāga-mārg, the path of spontaneous devotion, that higher love of Rādhā, Kṛṣṇa, Vraja-gopīs, keep it above, don’t bring it down into this plane, where it will become contaminated, it will become an offensive imitation of the original.

 

What is viṣaya?
Vaikuṇṭha-vṛtti principle:
why give up something if it can be used in the service of Kṛṣṇa?

#00:10:30#

So, mātala sādhu-jana viṣaya raṅge, this viṣaya raṅge, Gurudev knowing how Bengalis might interpret it, asked Guru Mahārāj, “Can we put kīrtana raṅge?” He agreed. But the reason Saraswatī Ṭhākur chose those words, what he was saying was, “In service to that higher plane we will take all the things of this world and use them, offer them and service to the lotus feet of Guru, Gaurāṅga, Rādhā-Govinda. Which is the line, it is the Rūpānuga line of Rūpa Goswāmī,

#00:11:09#

anāsaktasya viṣayān…

This word viṣayān again.

anāsaktasya viṣayān
yathārham upayuñjataḥ
nirbandhaḥ kṛṣṇa-sambandhe
yuktaṁ vairāgyam uchyate[7]

[Says,] what is real renunciation, not just giving up everything [is]. Why give up something if it can be used in the service of Kṛṣṇa? Guru Mahārāj said, “Even a beautiful girl can be used in the service of Kṛṣṇa.” Not like as the māyāvādīs are saying, “No, she is an illusion. There is nothing there.” No, Vaiṣṇavas say, she is also meant for the service of Kṛṣṇa, everyone and everything, every man, woman and child, everything, the dog in the street, the birds on the trees, the flowers on the trees, the vegetables, the fruit, everything can be used in the service of Kṛṣṇa. And once it’s achieved that position it’s taken upon the head as worshipable. Or, he said also, viṣaya raṅge means like ‘bate’. We may use something as a bate to bring someone in connection with Kṛṣṇa conception.

#00:12:17#

So… When he told Guru Mahārāj about preaching in London, he wanted preaching to happen in the Western countries and sometimes devotees say, “Well, people don’t like to come to the Temple, because there you can’t smoke, drink, eat meat.” And he said, “Oh, we can arrange.” They use the word ‘hotel’ in India means a ‘restaurant’, [illegibly] so he said, “We can arrange a restaurant nearby to address their needs.” When the governor of Bengal, John Anderson, comes, they arranged his tobacco, his meat, his this, and that, everything. So, when Guru Mahārāj heard these things, he was so shocked, he said, “I think the end result will be contamination in our Āśram, not it will bring them, the end result could be the opposite.” And he said, Saraswatī Ṭhākur’s words were like lightning striking his heart and he [Saraswatī Ṭhākur] said, “Oh, you don’t know, I decided this ten thousand years ago.” It’s not just some whimsical idea of the week. That’s not what vaikuṇṭha-vṛtti means, he told, “And you have to have vaikuṇṭha-vṛtti.” Vaikuṇṭha means unlimited or in this sense, he means generous liberal view on how to connect others with Kṛṣṇa consciousness.

#00:14:12#

So, sometimes Guru Mahārāj would say about Śrīla Saraswatī Ṭhākur that, “Our Guru Mahārāj’s conceptions were mostly revolutionary.” So, this required a lot of flexibility from his disciples. Because there is a tendency, when we come in connection with Kṛṣṇa consciousness after a while we think we know what it is. This is actually something we have to deal with, recognize and be vigilant about. We will think, “Oh, I know what it is, I’ve been in connection and then, filling the blank, for these many years or this much time, I know what Kṛṣṇa consciousness is.” But to those who actually know, muhyanti yat sūrayaḥ[8], we’re told [that] Kṛṣṇa conception can bewilder even the Gods, so, what does Brahmā say?

#00:15:13#

jānanta eva jānantu
kiṁ bahūktyā na me prabho
manaso vapuṣo vācho
vaibhavaṁ tava go-charaḥ[9]

He said, “Others may say, that they know what Kṛṣṇa is,” Brahmā-Madhava-Gauḍīya-sampradāya, Brahmā—the head, Guru, he is saying, “but I don’t have so much to say on this subject. He is beyond my body, mind, words, intellect to understand.” So, then some people will say, “Then don’t say anything, you’re admitting, you can’t properly describe God, you can’t properly describe Divinity, so, then, be quiet. Don’t say anything about it.” It sounds like it makes sense up to a point, but if Kṛṣṇa wants to reveal Himself to make Himself known, then He can use someone’s body, mind, words, intellect to do so: kāya, mana, vākya. So, the devotees are offering themselves in that sevā.

#00:16:29#

And Saraswatī Ṭhākur when they were building that flagship Gauḍīya Maṭh, he expressed his desire to his disciples, the equivalent will be, does people know what the penny’s are? Or kopecks, do they still have them? They do? Okay. So, he’s saying, “I want a hundred thousand pieces, that’s not even rupees.” But that’s what he said. But then one man, disciple of his, he gave like three million dollars. Everybody was happy, and they said, “Oh, Prabhupād, you only asked for this much, but Jagabandhu Prabhu has given three million dollars! We can now make a Temple, so your wish is fulfilled!” And Saraswatī Ṭhākur said, “No. That’s good, that Jagabandhu Prabhu has given this, but my desire hasn’t been fulfilled yet. Because I wanted a hundred thousand people would get sukṛti, I wanted a hundred thousand people to give a little something and get the mercy of Guru, Gaurāṅga, Rādhā, Govinda.”

#00:17:59#

How beautiful was his concept, Guru Mahārāj said, “He is more affectionate than a father”, janakādhika-vatsala-snigdha-padaṁ praṇamāmi sadā prabhupāda-padam[10], that sort of affection. Not some superficial touching, feeling show of affection. But deep in his heart he wanted to take people, what sometimes [is] described as a boat of the lotus feet of Gaurāṅga Mahāprabhu. He saw they’re being devoured by māyāvādī, impersonalists, philosophers, philosophy that is denying the Personality of the Godhead and the possibility of the loving relationship with Him. He came to give this, he came to distribute the wealth of Bhakti Vinod Ṭhākur. In this śloka,

 

Saraswatī Ṭhākur came to distribute
the wealth of Śrīla Bhakti Vinod Ṭhākur

#00:18:52#

dharmaś-charma-gato ’jñataiva satatā yogaś cha bhogātmako...[11]

Where Guru Mahārāj describing what happen in Bengal, how gradually the sampradāya was off track and lost, and Bhakti Vinod Ṭhākur restored it. Sometimes, Śrīla Gurudev would say very beautifully, “Saraswatī Ṭhākur was attracted by the wealth of the melted heart of Bhakti Vinod Ṭhākur.” Bhakti Vinod Ṭhākur’s Kṛṣṇa conception is so beautiful and enchanting that Śrīla Saraswatī Ṭhākur could not resist that, so we’re told,

#00:19:35#

guru-daṁ grantha-daṁ gaura-dhāma-daṁ nāma-daṁ mudā
bhakti-daṁ bhūri-daṁ vande bhakti-vinodakaṁ sadā[12]

Bhakti Vinod Ṭhākur gave us all of the books, he revealed Mahāprabhu’s birthplace, Nabadwīp Dhām Mahatmya, gave Kṛṣṇa-bhakti, Rādhā-dāsyam, all these things, but one more thing was needed. So, Bhakti Vinod Ṭhākur brought all this wealth into this world. As Guru Mahārāj said, “When we consider the magnitude of his contribution, we can understand that was not something that he achieved, but rather he descended to distribute something.” This was not accumulated wealth from his lifetime. He descended from the highest plane to distribute this. But he brought the wealth here, then he needed an agent of distribution.

#00:20:31#

So, Gurudev’s saying very beautifully, Saraswatī Ṭhākur’s attracted by the beauty of Bhakti Vinod Ṭhākur’s Kṛṣṇa conception, he appears in his family. And once Gurudev said, as [like] Bhakti Vinod invited Jagannāth Dās Bābājī Mahārāj to verify a birth place of Mahāprabhu, [Bhakti Vinod Ṭhākur] was invited to verify the divine appearance [place] of his divine child, Śrīla Saraswatī Ṭhākur, who [is as] Guru Mahārāj writes in his poetry how he [appeared in] Nīlāchal. Sometimes Jagannāth Purī is called Nīlāchal, the blue mountain; there is the blue ocean, nīlāmbhodhi-taṭe sadā sva-virahā. Nīlāchal. So, he appeared there and it’s told, predicted in Purāṇic literature, that the merciful distribution of Kṛṣṇa consciousness will come out of Purī. So, sometimes that means a reference to Jagannāth, and it is. But if you see where Saraswatī Ṭhākur was born, if he was born any near it would have been like in the altar of the Temple. Here is the Jagannāth Purī Temple and he appears right here. And it’s very mystical.

#00:22:04#

And we’re told what happened, the Jagannāth Festival comes and the Deities are in procession and his mother comes out with the baby to present the baby to the Jagannāth Deity and the big garland falls down from the Deity for the child. So, everyone knows: this is divine child. And from Purī all the grace will come. So he appeared there and Guru Mahārāj told, “And he leaves the world on the Nabadwīp side.” So it’s just like Mahāprabhu, He appears in Nabadwīp and goes to Purī, Saraswatī Ṭhākur takes that from Purī and to Nabadwīp and distributes all over the world.

#00:22:46#

And Guru Mahārāj told when [Saraswatī Ṭhākur] was telling his first followers, capturing one or two man, he [was] speaking with such a great intensity, pounding the table and saying things they could not understand, but what they could understand [is what] Sakhi Babu told, “He was trying to forcibly make us taste some nectarean substance—that we could understand, but the full range, full comprehension of what he’s saying we could not understand.” Guru Mahārāj says in his poetry,

#00:23:33#

atikomala-kāñchana-dīrgha-tanuṁ
tanu-nindita-hema-mṛṇāla-madam
madanārvvuda-vandita-chandra-padaṁ
praṇamāmi sadā prabhupāda-padam[13]

When he’d get so excited in speaking about Kṛṣṇa and Mahāprabhu and Śrīmatī Rādhāraṇī his face would flush pink, and look pink white, pink, white like a lotus flower. And Guru Mahārāj is telling that, atikomala-kāñchana-dīrgha-tanuṁ, that how soft and beautiful his divine form was, and other Cupids would swoon to see his beauty. Guru Mahārāj can see all these things, madanārvuda-vandita-chandra-padaṁ praṇamāmi sadā prabhupāda-padam. Yati-rāja-gaṇaiḥ parisevya-padaṁ [praṇamāmi sadā prabhupāda-padam].

 

The personification of Hari-kīrtan.
The voice of Śrīla Saraswatī Ṭhākur

#00:24:39#

Yati-rāja, the king of the sannyāsīs, gauḍīya-goṣṭhī-patiḥ—the Emperor Āchārya of all the Gauḍīyas, Śrī-Jīva-tejastatiḥ—with the valour and intensity of approach of Śrīla Jiva Goswāmī in protecting the sampradāya, would not tolerate any apa-siddhānta. His name was Bhakti Siddhānta, he personifies bhakti-siddhānta, like bhakti-siddhānta-sindhu mentioned in the Chaitanya-charitāmṛtam of Śrīla Kṛṣṇadās Kavirāj Goswāmī. One by one, he converted men into his followers, and turned them into empowered agents for distribution.

#00:25:40#

So, he was meeting with lawyer once for some Gauḍīya Maṭh business. Because he is kṛpayā hari-kīrtana mūrti-dharaṁ, he is the personification of Hari-kīrtan, always talking about Kṛṣṇa and Mahāprabhu and then it’s supposed to be business, but he is preaching to that man. So, that man said, “Are you trying to convert me?” And Saraswatī Ṭhākur said, “Yes. Actually, if you give five minutes of your attention to this, it would happen automatically and you will realize, really, it’s not conversion, you’re just becoming awakened to the innate wealth within you, that is gifted by the grace of Guru and Vaiṣṇav. But you can’t give five minutes.”

#00:26:38#

As successful as the Gauḍīya Maṭh was in India, he wanted Kṛṣṇa consciousness [to be] taken to the West. To England, to America, particularly English speaking countries and then through that to the rest of the world. And he infused this preaching spirit within his followers. As Guru Mahārāj records in the last line of that śloka, vilasatu hṛdi nityaṁ bhakti-siddhānta-vāṇī, he’s saying, may his vāṇī. And this is Guru Mahārāj’s genius too, his name was Bhakti Siddhānta Saraswatī. What is Saraswatī famous for? Singing. What does singing mean in this context? Kīrtan. What is kīrtan mean? Preaching. What’s another word for this? Vāṇī. So, Saraswatī: Guru Mahārāj pulls out the word vāṇī, Bhakti Siddhānta Vāṇī, may his divine instructions, vilasatu hṛdi nityaṁ, play in my heart eternally. So that we consider doing anything as Guru Mahārāj did, he considered retiring and doing nirjan-bhajan, and going into seclusion, but the play of Bhakti Siddhānta Vāṇī upon his heart told him, “No, you have to preach, extend Kṛṣṇa consciousness to others,” [and it also] played in the heart of Śrīla Swāmī Mahārāj Prabhupād, and all of his disciples and grand-disciples and others—this inner compulsion to extend Kṛṣṇa consciousness to others. Why? As Guru Mahārāj said, because it is not our property to possess, you can’t take this as your own, it was graciously extended to us with the tacit understanding that out of gratitude you will extend it to others.

#00:28:49#

That’s the voice of Saraswatī Ṭhākur, that’s in the heart of all his disciples and subsequent grand-disciples and followers, that whatever we have, as Gurudev would say, “If I have five rupees, then I’ll start a five rupee business.” Meaning, who will say, “Oh, I am fully imbued with Kṛṣṇa consciousness, now I can say something.” No, to whatever degree some of the wealth of our Guru-varga has by their grace descended into our hearts, we try extend that to others. What we have appreciated. So, the best preaching is very often what that individual devotee has appreciated and they are sharing that in a very natural way with someone else.

#00:29:43#

So, Śrīla Guru Mahārāj had this great depth of vision to see deeply the identity of Śrīla Saraswatī Ṭhākur and he’s recorded that in his poetry in different places. But sometimes when we’re praising him for what he’s saying, he would say, “Really what you’re doing is you’re praising the wealth of my Guru Mahārāj. These are all his gifts, these conceptions.” Guru Mahārāj was developing them and extending them to others, but they are all attributed to His Divine Grace Śrīla Bhakti Siddhānta Saraswatī Ṭhākur. So, this is his tirobhāva, the Disappearance Day.

Bhakti Vinod Ṭhākur wrote in his poetry,

#00:30:50#

”He reasons ill who tells that Vaiṣṇavas die,
When thou art living still in sound!
The Vaiṣṇavas die to live, and living try
To spread the Holy Name around!”

#00:31:01#

So, we say in his absence by the power of his order and his continued grace upon the Kṛṣṇa consciousness movement thrives and spread all over the world and continuing to spread. Really, he is the agent in the background of all this distribution: Bhakti Vinod Ṭhākur, Saraswatī Ṭhākur, Bhaktivedānta Swāmī Mahārāj Prabhupād, Guru Mahārāj, Gurudev. Like that. But at this time when he left the world, it was actually on January, 1st. Sometimes lunar and solar are one, so this is that day, January, 1st of 1937, when 1936 became 1937. And at the auspicious time, where Guru Mahārāj mentions this in his prayers of separation, it’s the time when Gāndharvikā-Giridhārī, [Divine Couple], and They awaken in the morning, Rādhāraṇī was looking for him and feeling separation from him and the necessity of his association, some sevā only he can do. So, She called him up at that time into the upper world, so, he disappeared, became unmanifested in this plane and manifest in that plane. That’s how we understand [that].

Captured by Nalina Sundari Devi Dasi
Edited by Kamala Devi Dasi

 

 

Ш́рӣла Бхакти Судхӣр Госва̄мӣ Маха̄ра̄дж

Учение Ш́рӣлы Сарасватӣ Т̣ха̄кура

(Оригинал: http://mahamandala.com/en/audios/303)

1 января 2013 года
Гупта Говардхан, Чиангмай, Таиланд

 

Особая значимость Говардхана

В своей «Прапанна‑дживанамрите» Шрила Гуру Махарадж цитирует Шрилу Сарасвати Тхакура:

вр̣ндāвана хаите ш́реш̣т̣ха говардхана-ш́аила
гāндхарвикā-гиридхāр
ӣ йатхā крӣд̣ā каила[14]

Слово «ш́реш̣т̣ха» означает «лучший». Высочайшие вриндаванские игры Радхи и Кришны — это игры, проходящие на Говардхане. Таково его божественное видение, и это божественное видение нашей гуру‑варги. Это концепция, которую он вселяет в своих последователей, идея особой значимости Говардхана. В свои последние дни он выразил свое сердечное устремление, отвечающее настроению Рагхунатха Даса Госвами, ниджа-никат̣а-нивāсам̇ дехи говардхана! твам[15].

Рагхунатх Дас Госвами является прайоджана‑таттва ачарьей, но он молится о прибежище Говардхана с тем, чтобы обрести там положение. Шрила Сарасвати Тхакур также выражает подобное, и Шрила Бхактиведанта Свами Прабхупада в свои последние дни, к изумлению и ужасу своих учеников, говорил, что желает отправиться к Говардхану на повозке, запряженной буйволами, в тот момент, когда состояние его здоровья было столь хрупким; но он все же выразил свое внутреннее устремление.

Шрила Гуру Махарадж упоминал, что на одном месте, где возводилось здание, Шрила Сарасвати Тхакур заметил, что его покои будут находиться на первом этаже. Его спрашивали, кто же тогда будет располагаться на втором этаже: «Если вы будете располагаться на первом этаже, то кто же будет занимать этаж над вами?» Он отвечал: «О, это для нашей гуру‑варги: они занимают высшее положение. Мы же, находясь уровнем ниже, с некоторого расстояния, будем совершать свое служение».

 

Девиз Шрилы Сарасвати Тхакура

Шрила Гуру Махарадж часто говорил, что девиз Шрилы Сарасвати Тхакура заключался в этом высказывании:

пӯджалā рāга-патха гаурава-бхан̇ге
ма̄тала с
āдху‑джана виш̣айа ран̇ге[16],

которое было составлено им во времена инаугурации ведущего центра Гаудия Матха в Багбазаре. Прежде преданные жили там, в арендуемом доме, но теперь открывался этот храм, процессию возглавляли Божества. Божества, устанавливаемые Шрилой Сарасвати Тхакуром, носили различные имена, но среди них были особые — Гандхарвика‑Гиридхари, установленные в этом самом Матхе. В первую очередь Махапрабху говорит:

пр̣тхивӣте а̄чхе йата нагара̄ди гра̄ма
сарватра прача̄ра хаибе мора на̄ма[17]

Иногда говорят о том, что это является предсказанием о распространении сознания Кришны в каждом городе и каждом селении света. Поэтому те, кто видел всю интенсивность, с которой Шрила Сарасвати Тхакур повсеместно распространял сознание Кришны, задавали ему вопрос: «Видимо, вашим планом является возведение храма Кришны в каждом городе и каждой деревне по всему миру?» На что он отвечал: «Нет, мой план не таков. Мое желание — построить храм Кришны в каждом сердце. Создать храм Гуру, Гауранги, Радхи‑Говинды в сердце каждого живого существа — в этом суть моей идеи».

Шрила Гуру Махарадж упоминал, что когда он познакомился с Гаудия Матхом, то привлекся он не архитектурой храма или каким-то величием, не организационным уровнем или чем-то подобным. То, что привлекло его — это благородство концепции, даваемой Шрилой Сарасвати Тхакуром. И он неоднократно выражал это, в частности в своей шлоке, прославляющей Сарасвати Тхакура:

никхила-бхувана-ма̄йа̄-чхинна-виччхинна-картрӣ
вибудха-бахула-мр̣гйа̄-мукти-моха̄нта-да̄трӣ
ш́итхилита-видхи-ра̄га̄ра̄дхйа-ра̄дхеш́а-дха̄нӣ
виласату хр̣ди нитйам̇ бхакти-сиддха̄нта-ва̄н̣ӣ[18]

Прежде всего, в этой поэме он говорит: «Когда я написал эти строки, мне показалось, будто я заключил Гуру Махараджа в клеть поэзии, подобно тому, как ловят королевского бенгальского тигра». Он говорит: «Сарасвати Тхакур был пойман в клеть поэзии». И здесь есть намек на его мощь, силу, о которой Гуру Махарадж говорил: «Внутри он обладал сладостью Вриндавана», — поскольку Вриндаван известен как земля сладости. «Внутренняя сладость Вриндавана, которую можно было прочесть в его сокровенной сути, но внешне он занимал положение разрушителя». В этой шлоке говорится, чхинна-виччхинна-картрӣ, о метании «атомной бомбы», в концептуальном понимании, по позициям карми, гьяни, различного рода ложных концепций.

Когда мы представили Шриле Гуру Махараджу книгу «Поиск Шри Кришны», там было фото Сарасвати Тхакура с подписью: «Он объявил тотальную войну любым концепциям, включая теистические». И хотя это были слова Гуру Махараджа, я переживал за его реакцию, что, возможно, эта цитата не слишком уместна, необычная, довольно смелая и нетипична для подписи к фотографии. «Он объявил тотальную войну всем ложным концепциям, включая все религии». Но реакция Гуру Махараджа была иной. Он встретил это лучезарной улыбкой и сказал: «Если бы ты даже не поместил о нем никаких других слов, кроме этих, его линия мысли все равно была бы целиком отражена».

Итак, он говорит: «Внутренняя сладость Вриндавана, обнаруживаемая лишь внутри». Он никогда не создавал показной видимости духовных достижений, бравирования внутренним развитием, напротив, он всегда скрывал подобное. Но когда пришел некий человек и начал рассказывать о красоте Лакшми Деви, цитируя множество шлок в его присутствии, в его сердце разгорелся внутренний конфликт, столкновение чувств. Он хотел высказать что-то о красоте Шримати Радхарани, но подобное не предназначено для ушей этого мира. Как джа̄мбӯнада‑хема[19], подобно золоту, текущему небесной рекой. Его раздирали внутренние переживания, а этот человек все продолжал восхвалять Лакшми Деви, вплоть до того момента, когда всплеск переживаний стал такой силы, что Шрила Сарасвати Тхакур лишился чувств в экстазе. Он лишился чувств, упав на пол, но он никогда не изменял своему принципу «пӯджала ра̄га-патха гаурава-бхан̇ге». Держать рāга‑мāрга, путь спонтанного служения, высочайшей любви Радхи, Кришны, враджа‑гопи, держать высоко над головой, не пытаясь низвести его на этот [мирской] уровень, где он непременно будет осквернен, превратится в оскорбительную имитацию.

 

Что такое виш̣айа?
Принцип вайку
н̣т̣ха-вр̣тти:
зачем отвергать что-то,
если это можно использовать в служении Кришне?

Итак, мāтала сāдху-джана виш̣айа ран̇ге, эти слова «виш̣айа ран̇ге». Гурудев, зная, как бенгальцы могут интерпретировать их, спросил Гуру Махараджа: «Можем ли мы написать кӣртана ран̇ге?» Причина, по которой Сарасвати Тхакур употребил эти слова, то, что он хотел сказать, такова: «В служении тому высшему плану бытия мы можем употребить любые средства этого мира, предлагая их лотосоподобным стопам Гуру, Гауранги и Радхи‑Говинды». Такова линия Рупануга, линия Рупы Госвами:

ана̄сактасйа виш̣айа̄н
йатха̄рхам-упайун̃джатах̣
нирбандхах̣ кр̣ш̣н̣а-самбандхе
йуктам̇ ваира̄гйам учйате[20]

Здесь говорится, что отречение — это не просто отказ от всего. Зачем отвергать что-то, если оно может быть полезно для служения Кришне? Гуру Махарадж говорит: «Даже прекрасная девушка может быть использована в служении Кришне», — вопреки мнению майавади, которые бы сказали: «Нет, она — проявление иллюзии. Ничего не существует». Но вайшнавы говорят, что она также предназначена для служения Кришне, всякий и каждый, всё вокруг, женщины и дети, собаки на улицах, птицы на деревьях, цветки, овощи, фрукты — все может быть задействовано в служении Кришне, и если кто-то достигает такого положения служения, он без сомнений достоин почтения. Он также говорит, что виш̣айа ран̇ге может, кроме того, означать что-то вроде гнева, возмущения. Мы можем использовать и его, чтобы дать кому-либо связь с сознанием Кришны.

Когда Шрила Сарасвати Тхакур сказал Гуру Махараджу о проповеди в Лондоне… он желал развернуть проповедь в странах Запада, на что иногда преданные говорили: «Да, но тамошним людям не захочется приходить в храм, потому что в храме нельзя курить, пить и есть мясо». Тогда он ответил: «Но мы можем устроить и это». В Индии слово «отель» означает «ресторан». Он ответил так: «Мы можем утроить ресторан неподалеку, чтобы удовлетворить их запросы». Когда к нему приходил Джон Андерсен, губернатор Бенгалии, ему предлагали табак, мясо, всё, что ему привычно. И когда Гуру Махарадж услышал эти слова, он был столь шокирован, что сказал: «Мне кажется, что итогом этого станет осквернение нашего ашрама. Такой метод не только ничего не принесет им — результат будет противоположным». Гуру Махарадж говорит, что реакция Сарасвати Тхакура была подобна удару молнии в его сердце. Он сказал: «Ты не понимаешь. Я принял это решение десять тысяч лет назад». И это не какая-нибудь очередная эксцентричная идея. Он сказал: «Твое мышление должно быть вайкун̣т̣ха-вр̣тти». Вайкун̣т̣ха означает «безграничное», и в данном контексте он имел в виду обширный и великодушный взгляд на то, как связать людей с сознанием Кришны.

Поэтому иногда Гуру Махарадж говорил о Шриле Сарасвати Тхакуре: «Идеи нашего Гуру Махараджа были фактически революционными». А это подразумевает значительную гибкость его последователей, поскольку, спустя какое-то время после нашего прихода в движение сознания Кришны, мы начинаем думать, что уже знаем, что это такое. Хотя мы всегда должны уметь распознать в себе эту тенденцию и быть начеку. Мы склонны думать: «Я знаю, что это такое, я обрел соприкосновение с этим. Я уже долгое время заполняю свои пробелы и мне известно, что значит сознание Кришны». Но для тех, кто «знает», можно привести слова «Бхагаватам»: мухйанти йат сӯрайах̣[21], которые говорят, что сознание Кришны может сбить с толку даже богов. Что говорил Брахма?

джа̄нанта эва джа̄нанту ким̇ бахӯктйа̄ на ме прабхо
манасо вапуш̣о ва̄чо ваибхавам̇ тава го-чарах̣[22]

Брахма говорит: «Кто-то утверждает, что знает, кто такой Кришна…» Брахма‑Мадхава‑Гаудия‑сампрадая. Глава сампрадаи, Гуру, говорит: «…но я не могу сказать что-то конкретное на сей счет. Он выше моего тела, ума, моих слов, моего разума, чтобы я смог понять Его». В подобном случае некоторые люди могут говорить: «Раз так, то не говорите ничего, ведь вы же признаёте, что не можете должным образом описать Бога, описать Божественное, поэтому лучше помолчите». Вроде как такие их утверждения и имеют основание, но если Кришна желает открыться, явить Себя, то Он может употребить для этой цели чье-то тело, ум, речь, интеллект: кāйа, мана, вāкйа. И преданные предлагают себя в подобном служении.

И когда строился тот ведущий храм Гаудия Матха, Шрила Сарасвати Тхакур выразил свое желание ученикам: «Принесите мне сто тысяч пайс», — даже не рупий. Такой была его просьба. И тогда один человек, его последователь, дал ему, скажем, три миллиона долларов. Все были счастливы: «О, Прабхупад, вы попросили сто тысяч пайс, но Джагабандху Прабху пожертвовал три миллиона долларов! Теперь мы можем построить храм, Ваше желание выполнено!» И Сарасвати Тхакур ответил: «Нет. Это конечно хорошо, что Джагабандху Прабху сделал это, но моя просьба не выполнена, потому что я хотел, чтобы сто тысяч человек обрели сукрити. Я хотел, чтобы сто тысяч людей пожертвовали хоть что-то и обрели бы милость Гуру, Гауранги, Радхи‑Говинды».

Как прекрасна его концепция. Гуру Махарадж говорит, что он был более заботлив, чем даже отец, джанака̄дхика-ватсала-снигдха-падам,̇ пран̣ама̄ми сада̄ прабхупа̄да-падам[23]. Такого рода опека, а не какое-то поверхностное соприкосновение, изображение заботы. В глубине своего сердца его желанием было доставить людей на корабль лотосоподобных стоп Гауранги Махапрабху. Он видел, как их поглощали идеи майявади, имперсоналистов, философов, философские идеи, отрицающие Личность Бога и возможность любящих отношений с Ним. Он пришел, чтобы дать это, он явился, чтобы раздать богатство Бхактивинода Тхакура. Как в этой шлоке:

 

Сарасвати Тхакур явился,
чтобы раздать богатство Шрилы Бхактивинода Тхакура

дхармаш́-чарма-гато ’джн̃атаива сатата̄ йогаш́ ча бхога̄тмако…[24]

…в которой Гуру Махарадж описывает, что происходило в Бенгалии, как постепенно сампрадая свернула с пути и затерялась. И Бхактивинод Тхакур возродил ее. Иногда Шрила Гурудев говорил такие, совершенно замечательные слова: «Сарасвати Тхакур был пленен сокровищем расплавленного сердца Бхактивинода Тхакура». Концепция сознания Кришны в представлении Бхактивинода Тхакура столь чарующая и прекрасная, что Шрила Сарасвати Тхакур не мог устоять перед ней, так нам говорят.

гуру-дам̇ грантха-дам̇ гаура-дхāма-дам̇ нāма-дам̇ мудā
бхакти-да
м̇ бхӯри-дам̇ ванде бхакти‑винодакам̇ садā[25]

Бхактивинод Тхакур дал нам столь много книг, он обнаружил место явления Махапрабху, навадвӣпа дхāма махатмйа, дал нам кришна‑бхакти, радха‑дасьям, все это дал он. Но нужно было еще нечто. Бхактивинод принес миру все это богатство. Как сказал Гуру Махарадж: «Когда мы пытаемся оценить значимость его вклада, речь не идет о том, что он чего-то достиг, а скорее речь о том, что он низошел, чтобы распространить это». Это не было его достоянием, накопленным в течение жизни. Он низошел с высочайшего плана, чтобы раздать это. Он принес эти сокровища сюда, и ему требовался агент для распространения.

Как замечательно говорит Гурудев: «Сарасвати Тхакур, привлеченный красотой сознания Кришны в представлении Бхактивинода Тхакура, явился в его семье». И однажды Гурудев сказал, что так же, как Бхактивинод Тхакур пригласил Джаганнатха Даса Бабаджи Махараджа подтвердить место явления Махапрабху, подобным же образом и Бхактивинод Тхакур был привлечен, чтобы удостоверить место божественного явления своего, ниспосланного свыше дитя, которое, как пишет в своей поэзии Гуру Махарадж, явился в Нилачале. Иногда Джаганнатха Пури называют Нилачалой, что означает «синяя гора», нӣла̄мбходхи-тат̣е сада̄ сва-вираха̄. Он явился в том месте, и, как предсказано в пуранических источниках, милосердная раздача сознания Кришны проявится в Пури. Иногда под этим подразумевают Господа Джаганнатха, и это правда. Но можно принять во внимание и то, где родился Сарасвати Тхакур — в самой непосредственной близости к храму Господа Джаганнатха. И в этом есть некая мистика.

Мы слышали, что было потом. Фестиваль Господа Джаганнатха был в самом разгаре, Божества шествовали в колеснице, на встречу вышла его мать с ребенком на руках, дабы показать младенца Господу, и большая гирлянда спадает с Божества навстречу младенцу. Поэтому каждому известно, что этот ребенок — божественное чудо. Из Пури проистекает вся милость. Он явился в Пури и оставил мир в Навадвипе. Подобно Махапрабху, Который явился в Навадвипе и ушел в Пури, Сарасвати Тхакур приносит это из Пури в Навадвип и распространяет по всему миру.

Гуру Махарадж рассказывал, что когда Сарасвати Тхакур обращался к первым своим последователям, собрав одного или двух человек, он говорил с таким напором, ударяя кулаком по столу, он произносил то, что они не в силах были понять, но что-то все-таки им удалось осознать. И это, по словам Сакхи Бабу, была некая нектарная субстанция, которую он силой вынудил их испить: «Но все содержание его слов понять нам было не под силу». Гуру Махарадж говорит в своей поэзии:

атикомала-ка̄н̃чана-дӣргха-танум̇
тану-ниндита-хема-мр̣н̣а̄ла-мадам
мадана̄рвуда-вандита-чандра-падам̇
пран̣ама̄ми сада̄ прабхупа̄да-падам[26]

Когда Сарасвати Тхакур говорил о Кришне и Махапрабху, о Шримати Радхарани, его лицо наливалось розовым цветом и выглядело розово-белым, подобно цветку лотоса. Гуру Махарадж говорит, атикомала-ка̄н̃чана-дӣргха-танум̇, о том, насколько прекрасен и мягок его божественный лик, о том, что даже купидоны лишались чувств, завидев его красоту. Взору Гуру Махараджа было доступно все это: мадана̄рвуда-вандита-чандра-падам̇ пран̣ама̄ми сада̄ прабхупа̄да-падам. Йати-ра̄джа-ганаих̣-парисевйа-падам̇ [пран̣ама̄ми сада̄ прабхупа̄да-падам].

 

Олицетворение Хари‑киртана.
Голос Шрилы Сарасвати Тхакура

Йати-ра̄джа — царь санньяси, гауд̣ӣйа‑гош̣т̣хӣ‑патих̣ — Ачарья‑император всех Гаудиев, Ш́рӣ‑Джӣва‑теджастатих̣ — с доблестью и могуществом, присущими Шриле Дживе Госвами в деле защиты сампрадаи, не терпевший никакой апа‑сиддханты. Его именем было Бхактисиддханта, он — олицетворение бхакти‑сиддханты, подобно бхакти‑сиддханта‑синдху, упомянутому Шрилой Кришнадасом Кавираджем Госвами в «Чайтанья-чаритамрите». Одного за другим он обращал людей в своих последователей, превращая их в своих уполномоченных представителей ради дальнейшей проповеди.

Однажды по делам Гаудия Матха он был на встрече с одним адвокатом. И поскольку он кр̣пайа̄ хари-кӣртана-мӯрти-дхарам̇ — олицетворение хари‑киртана, непрестанно памятующий о Кришне и Махапрабху, хотя та встреча и была деловой, он стал проповедовать тому адвокату. Адвокат сказал: «Вы хотите обратить меня в вашу веру?» Сарасвати Тхакур ответил: «Да. Если вы уделите этому пять минут вашего внимания, это произойдет естественным образом, и вы осознаете… Это не будет каким-то обращением, вы лишь воспрянете к вашему врожденному сокровищу, дарованному милостью Гуру и вайшнавов. Но похоже, у вас не найдется для этого пяти минут».

Его желанием было, чтобы западный мир также принял сознание Кришны с таким же успехом, какой имел Гаудия Матх в Индии. Англия, Америка и прочие англоязычные страны, а следом за ними и весь остальной мир. И он вселял такой дух проповеди в своих последователей. Как написал Гуру Махарадж в последней строчке этой своей шлоки: виласату хр̣ди нитйам̇ бхакти-сиддха̄нта-ва̄н̣ӣ, — «пусть же его наставления, ва̄н̣ӣ…» В этом также гений Гуру Махараджа. Бхактисиддханта Сарасвати. Чем известна Сарасвати? Своим пением. А что означает пение в данном контексте? Киртан. А в чем смысл киртана? В проповеди. И какой у этого слова синоним? Ва̄н̣ӣ. Гуру Махарадж употребляет слово «ва̄н̣ӣ», бхактисиддханта-ва̄н̣ӣ: «Пусть же его божественные наставления, виласату хр̣ди нитйам̇, всегда звучат в моем сердце». Гуру Махарадж предполагал отойти от внешних дел и отправиться в уединении совершать свой нирджан‑бхаджан, но эти звуки божественных наставлений, бхактисиддханта-ва̄н̣ӣ, в его сердце говорили ему: «Нет, ты должен проповедовать, давать сознание Кришны другим». Также эти наставления звучали и в сердце Шрилы Свами Махараджа Прабхупады, в сердцах всех его последователей и последователей его последователей, как некоторое внутреннее принуждение распространять сознание Кришны. Но почему? Как сказал Гуру Махарадж, в силу того, что это не наша собственность, мы не можем обладать этим как своим. Оно было милостиво преподнесено нам с негласным пониманием того, что из чувства благодарности мы будем распространять это дальше.

Таков голос Сарасвати Тхакура, звучащий в сердцах его последователей и последователей следующих поколений. Чем бы мы ни обладали… Как говорит Гурудев: «Если у меня есть пять рупий, я начну свой бизнес с этими пятью рупиями». Под этим подразумевается, что кто-то может сказать: «Да, теперь, когда я полностью пронизан сознанием Кришны, я могу кое-что сказать другим». Нет. В той мере, в которой мы зачерпнули этого сокровища, которое своей милостью дала нам наша гуру‑варга, мы пытаемся раздать это другим. Раздать то, что сами способны оценить. Наилучшей проповедью очень часто оказывается то, что преданный сам смог оценить и естественным образом поделился этим с кем-то еще.

Итак, Гуру Махарадж обладал таким выдающимся проницательным ви́дением, чтобы суметь глубоко осознать личность Шрилы Сарасвати Тхакура. И он описал это в своих произведениях. Иногда, когда мы прославляли его, он обыкновенно отвечал: «В действительности вы прославляете сокровище моего Гуру Махараджа. Все эти идеи — это всё его дары». Гуру Махарадж развивал их и раздавал другим, но все они приписаны Его Божественной Милости Шриле Бхактисиддханте Сарасвати Тхакуру. И сегодня день его ухода, тиробхава.

Бхактивинод Тхакур написал в своих стихах:

«Заблуждается тот, кто говорит, что вайшнавы умирают,
Хотя вайшнав и продолжает жить в звуке!
Чтобы распространять Святое Имя,
Чтобы жить, вайшнавы умирают!»

Мы можем сказать, что по милости Сарасвати Тхакура, благодаря силе его наставлений, движение сознания Кришны продолжает процветать и распространяться по всему миру. Он является источником такого широкого распространения. Бхактивинод Тхакур, Сарасвати Тхакур, Бхактиведанта Свами Прабхупада, Гуру Махарадж, Гурудев. В тот момент, когда он покинул мир, а это произошло 1‑го января 1937 года, когда 1936 год сменился на 1937… В это благоприятное время, как упоминает об этом Гуру Махарадж в своей поэзии, посвященной разлуке, Гандхарвика‑Гиридхари [Божественная Чета] пробудились утром, и Радхарани стала искать его, ощущая разлуку с ним, чувствуя необходимость в его обществе, в служении, которое способен выполнить только он. Поэтому Она призвала его в тот миг в высшую обитель, а он, исчезнув, принял непроявленный облик и явился на том плане бытия. Подобным образом мы разумеем это.

Переводчик: Кришна Чайтанья Дас
Редакторы: Аннапурна Деви Даси, Традиш Дас

 

 

Ш́рīла Бгакті Судґīр Ґосвāмī Маха̄ра̄дж

Вчення Шрīли Сарасватī Т̣га̄кури

(Оригінал: http://mahamandala.com/en/audios/303)

1 січня 2013 р.
Ґупта Ґовардган, Чіангмай, Таїланд

 

Особлива значимість Ґовардгана

У своїй «Прапанна‑джіванамріті» Шріла Ґуру Махарадж цитує Шрілу Сарасваті Тгакура:

вр̣ндāвана хаіте ш́реш̣т̣га ґовардгана-ш́аіла
ґāндгарвікā-ґірідгāр
ī йатгā крīд̣ā каіла[27]

Слово «ш́реш̣т̣га» означає «найкращий». Найвищі вріндаванські ігри Радги й Крішни — це ігри, які відбуваються на Ґовардгані. Таким є божественне бачення, й це божественне бачення нашої Ґуру‑варґи. Це концепція, якою він наповнює своїх послідовників, ідея особливого значення Ґовардгана. В свої останні дні він висловив своє сердечне прагнення, яке відповідає настрою Раґгунатги Даса Ґосвамі, ніджа‑нікат̣а‑нівāсам̇ дехі ґовардгана! твам[28].

Раґгунатг Дас Ґосвамі є прайоджана‑таттва ачар’єю, але він молиться про притулок Ґовардгани за для того, щоб знайти там своє положення. Шріла Сарасваті Тгакур також висловлює подібне, й Шріла Бгактіведанта Свамі Прабгупад у свої останні дні, напрочуд й на жах своїх учнів казав, що бажає відправитися до Ґовардгану на повозі, що запряжений волами, у той момент, коли стан його здоров’я був надзвичайно слабким; але все одно, він висловив своє внутрішнє прагнення.

Шріла Ґуру Махарадж згадував, що в одному місці, де зводилася будівля, Шріла Сарасваті Тгакур зазначив, що його покій буде знаходитися на першому поверсі. Його питали, хто ж тоді буде розміщуватися на другому: «Якщо ви будете розміщуватися на першому поверсі, тоді хто ж буде займати поверх над вами?» Він відповідав: «О, це для нашої Ґуру‑варґи, вони займають вище положення. Але ми, знаходячись рівнем нижче, з деякої відстані, будемо здійснювати своє служіння».

 

Гасло Шріли Сарасваті Тгакури

Шріла Ґуру Махарадж часто казав, що девіз Шріли Сарасваті Тгакури полягав у цьому висловленні:

пӯджалā рāґа-патга ґаурава-бган̇ґе
ма̄тала с
āдгу‑джана віш̣айа ран̇ґе[29],

яке було складено ним в часи інаугурації провідного центру Ґаудія Матгу у Баґбазарі. Спершу віддані жили там в орендованому будинку, але тепер відкривався цей храм, процесію очолювали Божества. Божества, які встановлював Шріла Сарасваті Тгакур, звалися по-різному, але серед них були особливі — Ґандгарвіка‑Ґірідгарі, встановлені в цьому самому Матці. В першу чергу Махапрабгу каже:

пр̣тгівīте а̄чге йата наґара̄ді ґра̄ма
сарватра прача̄ра хаібе мора на̄ма[30]

Іноді кажуть, що це є пророченням про розповсюдження свідомості Крішни у кожному місті й кожному селищі світу. Тому ті, хто бачив усю інтенсивність, із якою Шріла Сарасваті Тгакур повсюдно розповсюджував свідомість Крішни, питали його: «Мабуть, вашим планом є зведення храму Крішни у кожному місті й кожному селищі по усьому світу?» На що він відповідав: «Ні мій план не такий. Моє бажання — побудувати храм Крішни в кожному серці. Створити храм Ґуру, Ґауранґи, Радги‑Ґовінди в серці кожної живої істоти — в цьому суть моєї ідеї».

Шріла Ґуру Махарадж згадував, що коли він познайомився із Ґаудія Матгом, він привабився не архітектурою храму чи якоюсь величчю, не організаційним рівнем або чимось подібним. Те, що привернуло його увагу — це благородство концепції, яку давав Шріла Сарасваті Тгакур. Й він неодноразово висловлював це, зокрема у своїй шлоці‑прославленні Сарасваті Тгакури:

нікгіла-бгувана-ма̄йа̄-чгінна-віччгінна-картрī
вібудга-бахула-мр̣ґйа̄-мукті-моха̄нта-да̄трī
ш́ітгіліта-відгі-ра̄ґа̄ра̄дгйа-ра̄дгеш́а-дга̄нī
віласату хр̣ді нітйам̇ бгакті-сіддіа̄нта-ва̄н̣ī[31]

Перш за все, в цій поемі він каже: «Коли я написав ці рядки, мені здалося, ніби я ув’язнив Ґуру Махараджа в клітину поезії, подібно до того, як ловлять королівського бенгальського тигра». Він каже: «Сарасваті Тгакуру було упіймано у клітину поезії». Й тут є натяк на його міць, силу, про яку Ґуру Махарадж казав: «Всередині він мав солодкість Вріндавани», — оскільки Вріндаван відомий як земля солодкості. «Внутрішня солодкість Вріндавани, яку можна було знайти у його потаємній суті, але назовні він демонстрував положення руйнівника». У цій шлоці йдеться, чгінна‑віччгінна‑картрī, про кидання бомби, в концептуальному розумінні, по позиціях кармі, ґ’яні, різного роду хибних концепцій.

Коли ми представили Шрілі Ґуру Магараджу книгу «Пошук Шрі Крішни», там була світлина Сарасваті Тгакури із підписом: «Він оголосив тотальну війну будь-яким концепціям, долучаючи усі релігії». Але реакція Ґуру Махараджа була іншою. Він зустрів це променистою посмішкою та сказав: «Якщо б ти навіть не помістив про нього ніяких інших слів крім цих, його лінія думки все одно була б цілком представлена».

Тож він каже: «Внутрішня солодкість Вріндавани, яку можна знайти лише вглибині». Він ніколи не утворював показної подоби духовних досягнень, бравування внутрішнім розвитком, навпаки, він завжди приховував подібне. Але коли прийшов якийсь чоловік й почав розповідати про красу Лакшмі Деві, цитуючи велику кількість шлок за його присутності, в його серці розгорівся внутрішній конфлікт, зіткнення почуттів. Він прагнув висловити дещо про красу Шріматі Радгарані, але подібне не призначене для вух цього світу. Як джа̄мбӯнада‑хема[32], подібно до золота, що тече небесною рікою. Але його краяли внутрішні переживання, а цей чоловік усе продовжував вихваляти Лакшмі Деві, аж до тієї миті, коли вибух переживань був такої сили, що Шріла Сарасваті Тгакур позбавився почуттів у екстазі. Він позбавився почуттів, впавши на підлогу, але він ніколи не зраджував своєму принципу пӯджалā рāґа‑патга ґаурава‑бган̇ґе. Тримати рāґа‑патга, шлях спонтанного служіння, найвищої любові Радги, Крішни, враджа‑ґопі, тримати високо над головою, не намагаючись звести його на той рівень, де він невідмінно буде спаплюжений, перетвориться на зневажливу імітацію.

 

Що таке віш̣айа?
Принцип Вайку
н̣т̣га-вр̣тті:
нащо відкидати щось, якщо це можна задіяти в служінні Крішні?

Тож, ма̄тала сāдгу‑джана віш̣айа ран̇ґе, ці слова, віш̣айа ран̇ґе. Ґурудев, знаючи, як саме бенгальці можуть інтерпретувати їх, спитав в Ґуру Махараджа: «Чи можемо ми написати кīртана ран̇ґе?» Але причина, за якої Сарасваті Тгакур вжив ці слова, те, що він хотів сказати, така: «В служінні тому вищому плану буття ми можемо вживати будь-які засоби цього світу, пропонуючи їх лотосовим стопам Ґуру, Ґауранґи, Радга‑Ґовінди». Такою є лінія Рупануґа, лінія Рупи Ґосвамі:

ана̄сактасйа віш̣айа̄н
йатга̄ргам-упайун̃джатах̣
нірбандгах̣ кр̣ш̣н̣а-самбандге
йуктам̇ ваіра̄ґйам учйате[33]

Тут йдеться про те, що зречення, це не просто відмова від усього. Навіщо відхиляти щось, якщо воно може бути використано в служінні Крішні? Ґуру Махарадж каже: «Навіть прекрасна дівчина може бути задіяна в служінні Крішні», — всупереч погляду майаваді, які б сказали: «Ні, вона — прояв ілюзії. Нічого не існує». Але вайшнави кажуть, що вона також призначена для служіння Крішні, кожен, усі навколо, жінки й діти, собаки на вулицях, птахи на деревах, квітки, овочі, фрукти — все може бути задіяним в служінні Крішні, та якщо хтось сягає подібного положення служіння, він без сумніву гідний поваги. Він також каже, що віш̣айа ран̇ґе може також позначати щось на зразок гніву, обурення. Ми можемо використати також і його, щоб дати комусь зв’язок із свідомістю Крішни.

Коли Шріла Сарасваті Тгакур сказав Ґуру Махараджу про проповідь у Лондоні... він хотів розгорнути проповідь в країнах Заходу, про що іноді віддані казали: «Так, але тамтешнім людям не схочеться приходити до храму, тому що в храмі не можна палити, пити та їсти м’ясо». Тоді він відповів: «Але ми можемо влаштувати й це». В Індії слово «готель» має значення «ресторан». Він казав так: «Ми можемо влаштувати ресторан неподалік, щоб задовольнити їхні запити». Коли до нього приходив Джон Андерсен, губернатор Бенгалії, йому пропонували тютюн, м’ясо, все, що було йому звично. Й коли Ґуру Махарадж почув ці слова, він був настільки шокований, що сказав: «Мені здається, що підсумком цього буде спаплюження нашого ашраму, цей метод не тільки нічого не дасть їм, — результат буде протилежним». Ґуру Махарадж казав, що реакція Сарасваті Тгакури була подібної до удару блискавки в його серце, він сказав: «Ти не розумієш, я прийняв це рішення десять тисяч років тому». Й це не якась-там чергова ексцентрична ідея. Він сказав: «Твоє мислення має бути вайкун̣т̣га-вр̣тті». Вайкун̣т̣га означає «безмежний», та в даному контексті він мав на увазі широкий та великодушний погляд на те, як пов’язати людей із свідомістю Крішни.

Тому іноді Ґуру Махарадж казав про Шрілу Сарасваті Тгакуру: «Ідеї нашого Ґуру Махараджа були фактично революційними». А це має на увазі значну гнучкість його послідовників, оскільки, через деякий час після нашого приходу до руху свідомості Крішни ми починаємо думати, що вже знаємо, що це таке. Хоча ми завжди маємо вміти розпізнавати в собі цю тенденцію, бути пильним. Ми схильні міркувати: «Я знаю, що це таке, я отримав зв’язок із цим. Вже довгий час я заповнюю свої порожнини й мені відомо, що таке свідомість Крішни». Але для тих, хто «знає» можна навести слова «Бгаґаватам», мухйанті йат сӯрайах̣[34], які кажуть, що свідомість Крішни може спантеличити навіть богів. Що казав Брахма?

джа̄нанта ева джа̄нанту кім̇ бахӯктйа̄ на ме прабго
манасо вапуш̣о ва̄чо ваібгавам̇ тава ґо-чарах̣[35]

Брахма каже: «Хтось стверджує, що знає хто такий Крішна...» Брахма‑Мадгава‑Ґаудія‑сампрадая. Голова сампрадаї, Ґуру, каже: «...але я не можу стверджувати щось напевне з цього питання. Він навіть вищий за моє тіло, розум, мої слова, мій інтелект. Тож, як збагнути Його?» В подібному випадку деякі люди можуть казати: «Якщо так, тоді не кажіть нічого, бо ви визнаєте, що не можете належним чином описати Бога, описати божественне, тому краще мовчіть». Наче такі ствердження й мають підставу, але якщо Крішна бажає відкритися, явити себе, то Він може вжити для цього чийсь розум, тіло, мову, інтелект: кāйа, мана, вакса. Та віддані пропонують себе в подібному служінні.

Та коли будувався той провідний храм Ґаудія Матгу, Шріла Сарасваті Тгакур висловив своє побажання учням: «Принесіть мені сто тисяч пайс», — навіть не рупій. Таким було його прохання. Й тоді одна людина, його послідовник, дав йому, скажімо, три мільйони доларів. Усі були щасливі: «О, Прабгупад, Ви просили сто тисяч пайс, але Джаґабандгу Прабгу пожертвував три мільйони доларів! Тепер ми можемо збудувати храм, Ваше бажання виконано!» Й Сарасваті Тгакур відповів: «Ні. Звичайно, це добре, що Джаґабандгу Прабгу зробив це, але моє прохання не виконане, тому, що я хотів, щоб сто тисяч людей пожертвували хоча б дещо та отримали б милість Ґуру, Ґауранґи, Радга‑Ґовінди».

Наскільки чудова його концепція. Ґуру Махарадж каже, що він був більш турботливим, аніж навіть батько, джанака̄дгіка‑ватсала‑сніґдга‑падам,̇ пран̣ама̄мі сада̄ прабгупа̄да‑падам[36]. Такого роду опіка, а не якийсь поверхневий зв’язок, вдавана турбота. В глибині свого серця його бажанням було доставити людей на корабель лотосових стіп Ґауранґи Махапрабгу. Він бачив, як їх поглинали ідеї майаваді, імперсоналістів, філософів, філософські ідеї, які відкидають особистість Бога й можливість люблячих відносин із Ним. Він прийшов, щоб дати це, він з’явився, щоб роздати багатство Бгактівіноди Тгакури. Як в цій шлоці:

 

Сарасваті Тгакур з’явився щоб роздати
багатство Шріли Бгактівіноди Тгакури

дгармаш́-чарма-ґато ’джн̃атаіва сатата̄ йоґаш́ ча бгоґа̄тмако…[37]

...в якій Ґуру Махарадж описує, що відбувалося в Бенгалії, як поступово сампрадая відхилилася від шляху й загубилася. Й Бгактівінода Тгакур відродив її. Іноді Шріла Ґурудев казав такі, цілком дивовижні слова: «Сарасваті Тгакур був зачарований скарбом розтопленого серця Бгактівіноди Тгакури». Концепція свідомості Крішни, подана Бгактівінодою Тгакуром настільки чарівна й прекрасна, що Шріла Сарасваті Тгакур не міг встояти перед нею, так нам кажуть.

ґуру-дам̇ ґантга-дам̇ ґаура-дгāма-дам̇ нāма-дам̇ мудā
бгакті-да
м̇ бгӯрі-дам̇ ванде бгакті‑вінодакам̇ садā[38]

Бгактівінода Тгакур дав нам величезну кількість книг, він знайшов місце явлення Махапрабгу, навадвīпа дгāма махатмйа, дав нам крішна‑бгакті, радга‑дас’ям, все це дав нам він. Але потрібно було ще дещо. Бгактівінод приніс світу все це багатство. Як сказав Ґуру Махарадж: «Коли ми намагаємося збагнути цінність його внеску, то мова не йде про те, що він чогось досяг, скоріше йдеться про те, що він зійшов, щоб роздати це». Це не було його надбанням, накопиченим протягом життя. Він зійшов з найвищого плану, щоб роздати це. Він приніс ці скарби сюди, та йому був потрібен агент для розповсюдження.

Як чудово каже Ґурудев: «Сарасваті Тгакур, зачарований красою свідомості Крішни, у поданні Бгактівіноди Тгакури, з’явився в його сім’ї». Та одного разу Ґурудев сказав, що так само, як Бгактівінода Тгакур запросив Джаґаннатгу Даса Бабаджі Махараджа підтвердити місце появи Махапрабгу, подібним чином й Бгактівінода Тгакур був покликаний, щоб засвідчити місце божественного явлення своєї, дарованої з неба дитини, яка, як пише у своїй поезії Ґуру Махарадж, з’явилася у Нілачалі. Іноді Джаґаннатга Пурі називають Нілачалою, що означає «синя гора», нīла̄мбгодгі‑тат̣е сада̄ сва‑віраха̄. Він з’явився в тому місці, та як передвіщають пуранічні джерела, милосердна роздача свідомості Крішни з’явиться в Пурі. Іноді під цим мається на увазі Господь Джаґаннатг, й це правда. Але можна прийняти до уваги й те, де народився Сарасваті Тгакур — у безпосередній близькості до храму Господа Джаґаннатги. Тож в цьому є деяка містика.

Ми чули що було потім. Фестиваль Господа Джаґаннатга був у самому розпалі, Божества прямували у колісниці, на зустріч вийшла його мати із дитиною на руках, щоб показати немовля Господові, й велика гірлянда падає із Божества на зустріч дитині. Тому, відомо кожному, що ця дитина — божественне диво. З Пурі виходить уся милість. Він з’явився в Пурі та залишив світ в Навадвіпі. Подібно до Махапрабгу, який з’явився у Навадвіпі та пішов у Пурі, а Сарасваті Тгакур приносить це з Пурі до Навадвіпи й розповсюджує по усьому світу.

Ґуру Махарадж розповідав, що коли Сарасваті Тгакур звертався до своїх перших послідовників, зібравши одну чи дві людини, він говорив із таким напором, вдаряючи кулаком по столу, він вимовляв те, що було поза їхнім розумінням, але все ж таки дещо їм вдалося збагнути. Й це, за словами Сакгі Бабу, була деяка нектарна субстанція, яку він силою змусив їх спити: «Але увесь зміст його слів зрозуміти нам було не до снаги». Ґуру Махарадж казав у своїй поезії:

атікомала-ка̄н̃чана-дīрґга-танум̇
тану-ніндіта-хема-мр̣н̣а̄ла-мадам
мадана̄рвуда-вандіта-чандра-падам̇
пран̣ама̄мі сада̄ прабгупа̄да-падам[39]

Коли Сарасваті Тгакур казав про Крішну чи Махапрабгу, про Шріматі Радгарані, його обличчя наливалося рожевим кольором й виглядало рожево‑білим, подібно до квітки лотоса. Ґуру Махарадж каже, атікомала‑ка̄н̃чана‑дīрґга‑танум̇, про те, яким чудовим та м’яким був його божественний образ, про те, що навіть купідони лишалися почуттів, побачивши його красу. Погляду Ґуру Махараджа було доступне усе це: мадана̄рвуда‑вандіта‑чандра‑падам̇ пран̣ама̄мі сада̄ прабгупа̄да‑падам. Йаті‑ра̄джа‑ґанаіх̣‑парісевйа‑падам̇ [пран̣ама̄мі сада̄ прабгупа̄да‑падам].

 

Втілення Харі‑кіртани.
Голос Шріли Сарасваті Тгакури

Йаті‑ра̄джа — цар санн’ясі, ґауд̣īйа‑ґош̣т̣гī‑патіх̣ — Ачар’я‑імператор усіх Ґаудіїв, Ш́рī‑Джīва‑теджастатіх̣ — із відвагою та мужністю, властивими Шрілі Джіві Ґосвамі в справі захисту сампрадаї, який не терпів будь-якої апа‑сіддганти, подібно до бгакті‑сіддганта‑сіндгу, згаданому Шрілою Крішнадасом Кавівраджем Ґосвамі у «Чайтанйа‑чарітāмр̣ті». Одного за іншим він перетворював людей у своїх послідовників, на своїх вповноважених представників заради подальшої проповіді.

Одного разу він був на зустрічі із одним адвокатом по справах Ґаудія Матгу. Та оскільки він кр̣пайа̄ харі‑кīртана‑мӯрті‑дгарам̇ — уособлення харі‑кіртани, який безперестанку пам’ятає про Крішну та Махапрабгу, хоча та зустріч й була діловою, він почав проповідувати тому адвокатові. Адвокат сказав: «Ви бажаєте обернути мене у вашу віру?» Сарасваті Тгакур відповів: «Так. Якщо ви зможете приділити цьому п’ять хвилин вашої уваги, це відбудеться природнім чином, й ви усвідомите... Це не буде якимось оберненням, ви лише прокинетеся щодо вашого вродженого скарбу, дарованому милістю Ґуру й вайшнавів. Але схоже, в вас не має для цього й п’яти хвилин».

Його бажанням було, щоб західний світ також прийняв свідомість Крішни із таким саме успіхом, який мав Ґаудія Матг в Індії. Англія, Америка та інші англомовні країни, а слідом за ними й решта світу. Й він наповнював своїх послідовників таким духом проповіді. Як написав Ґуру Махарадж в останньому рядку цієї шлоки: віласату хр̣дī нітйам̇ бгактī‑сіддга̄нта‑ва̄н̣ī, — «нехай же його наставляння, ва̄н̣ī...» В цьому також геній Ґуру Махараджа. Бгакті Сіддганта Сарасваті. Чим відома Сарасваті? Своїм співом. А що означає спів у даному контексті? Кіртан. А в чому смисл кіртани? У проповіді. Та який синонім в цього слова? Ва̄н̣ī. Ґуру Махарадж вживає слово ва̄н̣ī, Бгакті Сіддганта ва̄н̣ī: «Тож хай його божественні настанови, віласату хр̣дī нітйам̇, завжди лунають в моєму серці». Ґуру Махарадж мав намір відійти від зовнішніх справ та відправитися на самоті справляти свій нірджан‑бгаджан, але ці звуки божественних настанов, Бгакті Сіддганта ва̄н̣ī, в його серці казали йому: «Ні, ти маєш проповідувати, давати свідомість Крішни іншим». Також ці настанови лунали в серці Шріли Свамі Махараджа Прабгупади, в серцях усіх його послідовників й послідовників його послідовників, наче деяке внутрішнє примушення розповсюджувати свідомість Крішни. Але чому? Як сказав Ґуру Махарадж, через те, що це не наша власність, ми не можемо володіти цим наче своїм. Воно було милостиво піднесено нам із негласним розумінням того, що через почуття вдячності ми будемо розповсюджувати це далі.

Таким є голос Сарасваті Тгакури, що лунає у серцях його послідовників та послідовників наступних поколінь. Чим би ми не володіли... Як каже Ґурудев: «Якщо в мене є п’ять рупій, я розпочну свій бізнес із цими п’ятьма рупіями». Тут мається на увазі, що хтось може сказати: «Так, тепер, коли я повністю пройнявся свідомістю Крішни, я можу дещо сказати іншим». Ні. В тій мірі, до якої ми зачерпнули цього скарбу, який дала нам наша Ґуру‑варґа, ми намагаємося роздати це іншим. Роздавати те, що самі здатні оцінити. Найкращою проповіддю дуже часто виявляється те, що відданий сам зміг оцінити та природнім чином поділитися із кимось ще.

Тож, Ґуру Махарадж володів таким видатним гострим баченням, щоб зуміти глибоко усвідомити особистість Шріли Сарасваті Тгакури. Й він описав це у своїх творах. Іноді, коли ми уславляли його, він зазвичай відповідав: «Насправді ви прославляєте скарби мого Ґуру Махараджа. Всі ці ідеї — це все його дари». Ґуру Махарадж розвивав їх та роздавав іншим, але усі вони приписані Його Божественній Милості Шрілі Бгакті Сіддганті Сарасваті Тгакуру. Й сьогодні день його відходу, тіробгава.

Бгактівінода Тгакур написав у своїх рядках:

«Помиляється той, хто каже, що вайшнави помирають,
Хоча вайшнав продовжує жити в звуку!
Щоб розповсюджувати Святе Ім’я,
Щоб жити, вайшнави помирають!»

Ми можемо сказати, що через милість Сарасваті Тгакури, завдяки могутності його настанов, рух свідомості Крішни продовжує процвітати та розповсюджуватися по усьому світу. Він є джерелом такого потужного поширення. Бгактівінода Тгакур, Сарасваті Тгакур, Бгактіведанта Свамі Прабгупад, Ґуру Махарадж, Ґурудев. На той момент, коли він полишив світ, а це сталося 1‑го січня 1937 року, коли 1936 рік змінився на 1937... В цей сприятливий час, як згадує про це Ґуру Махарадж у своїй поезії, присвяченій розлуці, Ґандгарвіка-Ґірідгарі [Божественне Подружжя] прокинулася вранці, й Радгарані почала шукати його, відчуваючи розлуку із ним, відчуваючи необхідність у його суспільстві, в служінні, яке здатен виконати тільки він. Цьому Вона покликала його в ту мить у вищу реальність, а він, щезнувши, прийнявши невиявлений образ, з’явився на тому плані буття. Таким чином ми розуміємо це.

Перекладач: Крiшна Чайтаня Дас
Редактор: Аннапурна Деві Дасі

 


[1] “Above Vrindavana Dhama is Govardhana Hill, the lifter of the Hill, and His Consort, there did intimately revel.” From Bengali verse by Śrīla Bhakti Siddhа̄nta Saraswatī Ṭhākur, cited in Śrī Prapanna-jīvanāmṛtam of Śrīla Bhakti Rakṣak Śrīdhar Dev-Goswа̄mī Mahа̄hа̄j.

[2] Śrī Govardhana-vasa Prarthanā Daśakam.

[3] “Intoxicated with the joy of sankirtan, the devotees worship raga-marg, the path of loving service unto Radha-Krishna, from within the posture of vidhi-marg, the path of scripturally regulated devotional practice.” (Śrīla Bhakti Siddhа̄nta Saraswatī Ṭhākur).

[4] Lord Śrī Chaitanya Mahāprabhu says: “My Name will be chanted throughout all the towns and villages of the world.” (Śrī Chaitanya-Bhāgavat: Antya-khaṇḍa, 4.126).

[5] “The message of Sri Bhakti-siddhanta demolishes the illusion of the entire world, finishes the intellectual’s mad pursuit of liberation, properly adjusts scriptural regulations, and is an abode of loving attachment for Sri Radha’s Lord. May that message play within our hearts eternally.” (Śrīla Bhakti Rakṣak Śrīdhar Dev-Goswāmī Mahārāj).

[6] Śrī Chaitanya-charitāmṛta: Madhya-līlā, 2.43.

[7] Yukta-vairāgya is said to be the detachment of one who with disinterest accepts objects favourable to the practice of devotion. Kṛṣṇa’s relativity is the predominant factor.” (Bhakti-rasāmṛta-sindhu: 1.2.255).

[8] Śrīmad Bhāgavatam: 1.1.1.

[9] There are people who say, “I know everything about Kṛṣṇa.” Let them think that way. As far as I am concerned, I do not wish to speak very much about this matter. O my Lord, let me say this much: As far as Your opulences are concerned, they are all beyond the reach of my mind, body and words.” (Śrīmad Bhāgavatam: 10.14.38).

[10] Śrī Śrī Prabhupāda-padma Stavakaḥ: 8.

[11] The whole verse: dharmaś-charma-gato ’jñataiva satatā yogaś cha bhogātmako / jñāne śūnya-gatir japena tapasā khyātir jighāṁsaiva cha / dāne dāmbhikatā ’nurāga-bhajane duṣṭāpachāro yadā / buddhiṁ buddhi-matāṁ vibheda hi tadā dhātrā bhavān preṣitaḥ—“At a time when religion was evaluated in terms of bodily relationship, saintliness was determined by ignorance, and yoga practice was motivated by sensual pleasure; when scholarship was cultivated just for voidism, japa was conducted for the sake of fame, and penance was performed out of vindictiveness; when charity was given out of pride, and on the pretext of spontaneous devotion the most gross, sinful acts were perpetrated—and in all such anomalous situations even the intelligentsia were at loggerheads with one another... at that very time, you were sent by the Almighty Creator.” (Śrīmad Bhakti Vinoda-viraha Daśakam: 4).

[12] “I perpetually offer my obeisance unto Śrīla Bhakti Vinod Ṭhākur with great joy. Guru-dam: he is (first and foremost) the giver of śrī guru—Bhagavān Śrīla Bhakti Siddhānta Saraswatī Ṭhākur (the inaugurator of the new era of Gauḍīya Vaiṣṇavism). Grantha-dam: he is the author of numerous commentaries, treatises, articles, novels, and songbooks (which represent the comprehensive and condensed essence of revealed truth). Gaura-dhāma-dam: he is the revealer of the abode of Śrīman Mahāprabhu (which had become lost due to the course of time). Nāma-dam: he is the giver of the Name (the proper conception of the Name). Bhakti-dam: he is the giver of pure devotion (the proper conception of pure devotion in the line of Śrīla Rūpa Goswāmī Prabhu). Bhūri-dam: he is the bestower of an abundance of divine fortune (ultimately, the service of Śrīmatī Rādhārāṇī).” (Śrī Laghu-chandrikā-bhāṣya: 1.8).

[13] “I make my obeisance unto his divine, charming yet commanding lofty form of golden hue. That beautiful figure shames the mad ecstasy of golden lotus stems. Venerated by tens of millions of Cupids, the moons of the toenails of my Worshipful Divine Master reveal the beauty of his lotus feet. Perpetually do I make my obeisance unto that effulgence emanating from the toenails of the holy feet of my Lord.” (Śrī Śrī Prabhupāda-padma Stavakaḥ: 3).

[14] «Выше Вриндавана — холм Говардхан, ибо там Поднявший этот холм и Его Любимая встречаются тайно». Строки из бенгальского стихотворения Ш́рӣлы Бхактисиддха̄нты Сарасватӣ Ṭха̄кура, приведеного в «Ш́рӣ Прапанна-джӣванāмр̣там» Ш́рӣлы Бхакти Ракш̣ака Ш́рӣдхара Дев-Госва̄мӣ Маха̄ра̄джа.

[15] Ш́рӣ Говардхана-васа-Прартханā-Даш́акам.

[16] «Мы будем поклоняться ра̄га̄-ма̄рге, безраздельной и самоотверженной преданности Богу, как идеалу, с глубочайшим почтением, всегда совершая кӣртан в обществе истинных преданных» (Ш́рӣла Бхактисиддха̄нта Сарасватӣ Ṭха̄кур).

[17] Господь Чайтанья сказал: «Мое Имя будут воспевать во всех городах и селениях» («Ш́рӣ Чаитанйа Бха̄гавата», Антйа‑кхан̣д̣а, 4.126).

[18] Пранама-мантра, написанная Ш́рӣлой Ш́рӣдхаром Маха̄ра̄джем, в которой он раскрывает положение и значение деяний Ш́рӣлы Бхактисиддха̄нты Сарасватӣ Т̣ха̄кура, своего духовного учителя: «Своим первым шагом он разрушил мир эксплуатации, вторым — сокрушил рассуждения о спасении и освобождении, сделав третий шаг — прикосновением божественной любви (ра̄га̄-ма̄рги), — он облегчил видхи‑бхакти. Приподняв нас над Вайкунтхой, он показал вершины поклонения Радхе‑Говинде. (С нежностью Вриндавана в сердце и суровостью воителя в облике, он опустошал вселенную, сражаясь со всеми и каждым. Выступив в одиночку против целого мира, он не оставил камня на камне — такой была его личность. Вторым его проявлением стала полная победа над горделивыми учеными-мыслителями и докторами от всевозможных школ. В-третьих — он свел к малому пышное поклонение Нараяне и утвердил служение Радхе-Говинде как наивысшее. Он стал причиной нисхождения в этот мир божественной любви — служения Радхе-Говинде, заявив, что потоки божественной любви, изливаемые сердцем, есть все и вся. Это рассказ о настоящем Ш́рӣле Бхактисиддха̄нте Сарасватӣ Т̣ха̄куре Прабхупа̄де.) Пусть его восхитительные наставления, бхактисиддха̄нта-ва̄нӣ, продолжают свой вечный танец в наших сердцах».

[19] Ш́рӣ Чаитанйа‑чаритāмр̣та, Мадхйа-лӣлā, 2.43.

[20] «Отречение, в котором нет привязанности к объектам чувств, но в котором все видится во взаимосвязи с Кришной и все задействовано в служении Ему, называется юкта‑вайрагьей, или практичным отречением» («Бхакти-расāмр̣та-синдху», 1.2.255).

[21] Ш́рӣмад‑Бхāгаватам, 1.1.1.

[22] «Пусть тот, кто говорит, что знает игры Кришны, считает так. Но я признаю, что неспособен понять даже крупицу Твоей безграничной славы. Все мои способности ничего не стоят без Твоей милости. Единственное, что я скажу, — я не способен осознать и описать Твои безграничные игры, потому что мои ум, тело и речь материальны» («Ш́рӣмад‑Бхāгаватам», 10.14.38).

[23] Ш́рӣ Ш́рӣ Прабхупāда‑падма Ставаках, 8.

[24] Стих полностью: дхармаш́-чарма-гато ’джн̃атаива сатата̄ йогаш́ ча бхога̄тмако / джн̃а̄не ш́ӯнйа-гатир джапена тапаса̄ кхйа̄тир джигха̄м̇саива ча / да̄не да̄мбхиката̄ ’нура̄га-бхаджане душт̣а̄пача̄ро йада̄ / буддхим̇ буддхи-мата̄м̇ вибхеда хи тада̄ дха̄тра̄ бхава̄н прешитах̣ — «В то время, когда религия была поставлена на службу телу, а невежд стали почитать за святых, когда к практике йоги прибегали ради услаждения чувств, а целью философских поисков стала пустота, когда джапа служила средством прославиться, а аскеза — орудием мести, когда милостыню подавали из гордости, а под прикрытием спонтанной преданности совершались самые вульгарные греховные поступки, и в гуще этих ненормальных явлений даже культурные и образованные люди ссорились друг с другом — именно в это время Всемогущий Творец прислал тебя» (Ш́рӣла Б. Р. Ш́рӣдхар Дев-Госва̄мӣ Маха̄ра̄дж, «Ш́рӣмад Бхактивинода-вираха Даш́акам», 4).

[25] «С великой радостью я предлагаю свои нескончаемые поклоны Ш́рӣле Бхактивиноду Т̣ха̄куру. Гуру-дам: в первую очередь он тот, кто даровал миру Ш́рӣ Гурудева — Бхагава̄на Ш́рӣлу Бхактисиддха̄нту Сарасватӣ Т̣ха̄кура (положившего начало новой эре Гауд̣ӣйа-ваиш̣н̣авизма). Грантха-дам: он — автор бесчисленных комментариев, статей, очерков и песен (в которых всеобъемлющим и сжатым образом выражена суть священных писаний). Гаура-дха̄ма-дам: он явил божественное место явления Ш́рӣмана Маха̄прабху (Чье местонахождение было утеряно с течением времени). На̄ма-дам: он даровал Святое Имя (подлинное понимание Святого Имени). Бхакти-дам: он наделен беспримесной преданностью (подлинным пониманием чистой преданности в линии Ш́рӣлы Рӯпы Госва̄мӣ Прабху). Бхӯри-дам: он одарил всех безграничным богатством божественного счастья (высшим проявлением которого является служение Ш́рӣматӣ Ра̄дха̄ра̄н̣ӣ)» («Ш́рӣ Лагху‑чандрикā‑бхāш̣йа», 1.8).

[26] «Я склоняюсь перед его божественным, чарующим и одновременно величественным золотым обликом. Его сияние затмевает безудержный экстаз золотых стеблей лотоса. Луны ногтей пальцев лотосоподобных стоп моего почитаемого божественного учителя, перед которыми благоговеют десятки тысяч купидонов, поражают красотой. Я вновь и вновь поклоняюсь сиянию, исходящему от лотосоподобных стоп моего господина» («Ш́рӣ Ш́рӣ Прабхупāда‑падма Ставаках̣», 3).

[27] «Вище за Вріндаван — пагорб Ґовардган, бо там, Той, хто підняв цей пагорб, та Його Кохана зустрічаються таємно». Рядки з бенгальського вірша Ш́рīли Бгактісіддга̄нти Сарасватī Ṭга̄кури, наведенного у «Ш́рī Прапанна-джīванāмр̣там» Ш́рīли Бгакті Ракш̣ака Ш́рīдгари Дев-Ґосва̄мī Маха̄ра̄джа.

[28] Ш́рī Ґовардгана‑васа‑Прартганā‑Даш́акам.

[29] «Ми будемо поклонятися ра̄ґа̄-ма̄рзі, самовідданому шляху любовної відданості Богу, як ідеалу, з глибокою пошаною, завжди здійснюючи кіртан у суспільстві істинних відданих» (Ш́рīла Бгактісіддгāнта Сарасватī Ṭга̄кур).

[30] Господь Чайтан’я сказав: «Моє ім’я будуть оспівувати у всіх містах та селах» («Ш́рī Чаiтанйа Бгāґавата», Антйа-кган̣д̣а, 4.126).

[31] Пранама‑мантра, написана Ш́рі̄лою Ш́рі̄дгарою Маха̄ра̄джем, в якій він розкриває положення й значимість діянь Ш́рі̄ли Бгакті Сіддга̄нти Сарасваті̄ Т̣га̄кури, свого духовного вчителя: «Своїм першим кроком він зруйнував світ експлуатації, другим — скрушив розумування про спасіння й визволення, зробивши третій крок — дотиком божественної любові (ра̄ґа̄-ма̄рґи), — він полегшив віддгі‑бгакті. Підійнявши нас над Вайкунтгою, він показав вершини поклоніня Радзі-Ґовінді. (Із ніжністю Вріндавани в серці та зовнішньою суворістю воїна, він спустошував всесвіт, б’ючись із усіма та кожним. Вирушивши на самоті проти цілого світу, він не залишив й каменя на камені — такою була його особистість. Другим його проявом була повна перемога над гордовитими вченими-мислителями й докторами від усіляких шкіл. По-третє — він звів до малого розкішне поклоніння Нараяні та затвердив служіння Радзі-Ґовінді, заявивши, що потоки божественної любові, які виливає серце, є усе й уся. Це розповідь про справжнього Ш́рі̄лу Сарасваті̄ Т̣га̄куру Пабгупа̄ду.) Нехай же його чарівні настановлення, бгактісіддга̄нта-ва̄нī, продовжують свій вічний танець в наших серцях».

[32] Чаiтанйа‑чарітāмр̣та, Мадгйа‑лīлā, 2.43.

[33] «Зречення, в якому немає прив’язаності до об’єктів почуттів, але в якому все зведене до взаємозв’язку із Крішною та усе використовується в служінні Йому, зветься юкта‑вайраґ’єю, або практичним зреченням» («Бгакті-расāмр̣та-сіндгу», 1.2.255).

[34] Ш́рīмад‑Бгāґаватам, 1.1.1.

[35] «Нехай той, хто каже, що йому відомі ігри Крішни, вважає так. Але я визнаю, що нездатен збагнути навіть часточку Твоєї безмежної слави. Усі мої здібності нічого не варті без Твоєї милості. Єдине, що я скажу, — я не здатен усвідомити й описати Твої безмежні ігри, тому що мої розум, тіло й мова матеріальні» («Ш́рīмад‑Бгāґаватам», 10.14.38).

[36] Ш́рī Ш́рī Прабгупāда‑падма Ставках, 8.

[37] Вірш повністю: дгармаш́-чарма-ґато ’джн̃атаіва сатата̄ йоґаш́ ча бгоґа̄тмако / джн̃а̄не ш́ӯнйа-ґатір джапена тапаса̄ кгйа̄тір джіґга̄м̇саіва ча / да̄не да̄мбгіката̄ ’нура̄ґа-бгаджане душт̣а̄пача̄ро йада̄ / буддгім̇ буддгі-мата̄м̇ вібгеда хі тада̄ дга̄тра̄ бгава̄н прешітах̣ — «У той час, коли релігія була поставлена в служіння тілу, а невігласів почали шанувати наче святих, коли до практики йоґи вдавалися заради пестування почуттів, а метою філософських пошуків стала порожнява, коли джапа служила засобом прославитися, а аскеза — знаряддям помсти, коли милостиню давали з гордості, а під прикриттям спонтанної відданості коїлися найвульгарніші гріховні вчинки, та серед безлічі цих ненормальних явищ навіть культурні й освічені люди лаялися одне з одним — саме тоді Всемогутній Творець прислав тебе» (Ш́рīла Бгакті Ракш̣ак Ш́рīдгар Дев‑Ґосвāмī Маха̄ра̄дж, «Ш́рīмад Бгактівінода-віраха Даш́акам», 4).

[38] Ш́рī Лаґгу‑чандрікā‑бгāш̣йа, 1.8.

[39] «Я схиляюся перед його божественною, чарівною та водночас величною золотою постаттю. Його сяйво затьмарює невтримний екстаз золотих стеблин лотосу. Місяці нігтів пальців лотосових стіп мого шанованого божественного вчителя, перед яким благоговіють десятки тисяч купідонів, вражають красою. Я знову й знову поклоняюся сяйву, що виходить від лотосових стіп мого володаря» («Ш́рī Ш́рī Прабгупāда‑падма Ставаках̣», 3).

 

← «Сердце и сияние. Часть первая. Душа и высочайшее прибежище | Истинный вердикт любви». Аудиокнига Шрилы Б. Р. Шридхара Дев-Госвами Махараджа ·• Архив новостей •· «Сердце и сияние. Часть первая. Душа и высочайшее прибежище | Путешествие к Центру». Аудиокнига Шрилы Б. Р. Шридхара Дев-Госвами Махараджа →
Главная | Миссия | Учение | Библиотека | Фотогалерея | Контактная информация
Пожертвования